Феномен Фенікса

Вченням Олени Блаватської Віра Крижанівська захопилася в ранніх своїх літах. Доктрину її добре знала, суть її цілком і повністю поділяла. Людство, досягнувши сучасної цивілізації, втратило Мудрість свого дитинства, воно осиротіло, коли Великі Посвячені, давши можливість самостійно розвиватися, перестали спрямовувати його розвиток. Але розум земний мало чого досягнув в розумному облаштуванні життя, воно як і раніше потребує радників. Ось чому час од часу Вчителі і посилають у світ своїх посередників — з просвітницькою метою. Блаватська і вважала себе наділеною такими повноваженнями, таким собі місіонером планети Земля, здатним принести людям світло екзотеричної істини, яка відкриє людству справжні його можливості — перш за все, психологічні. Тому й запевняла, що пером її водить якась мудра сила. Ось чому, як би вона не хворіла, все швидко закінчується чудесним зціленням. Після чого вона заявляла, що до неї приходив Учитель, він і поставив її на ноги. Так було й останнього разу. Учитель буцімто запропонував Олені Петрівні на вибір: «або померти і звільнитись (перед тим лікарі винесли їй чи не смертний вирок), якщо я того хочу, або жити ще і закінчити «Тайну доктрину». Він сказав, якими важкими будуть мої страждання і який тяжкий час мене чекає. Але коли я думала про тих людей, яким мені дозволено передавати вчення… я зважилась пожертвувати собою…»

Про такого Вчителя з астралу мріяла й Віра Іванівна. З молодих літ. Захоплюючись доктриною Блаватської та її послідовників, вона ідеї цих езотериків і пропагувала в своїх окультних романах. (Окультивізм — лат. таємний, прихований, — загальна назва містичних вчень, які вважають, що у світі існують таємничі надприродні сили, незбагненні для людського розуму, але доступні для пізнання вибраним, посвяченим, що володіють для цього необхідними знаннями та ритуалами). До всього ж Віра Іванівна з молодих літ теж була успішним медіумом. Історичні дані свідчать, що вона досить швидко стала авторитетним медіумом і на її спіритичні сеанси в Петербурзі збиралося багато відомих людей. (А втім, на подібні сеанси тоді була мода). Навіть сам Микола ІІ їх іноді відвідував, дивуючись окультиським знанням тендітної і хворобливої на вигляд дочки покійного генерал— майора артилерії. У вищому світі були певні, що Віра Іванівна вміє спілкуватися з душами небіжчиків і це приваблювало до неї любителів містики.

І романи, що вона їх писала французькою і які виходили в перекладі російською один за одним — коли ця хвороблива дівчина, а потім молода жінка, мадам Крижанівська, встигала писати? І твори її — що дивно — користувалися незмінним успіхом у читаючої публіки. (Як вона їх підписувала — про це трохи згодом). Пізніше її навіть назвуть першою письменницею— фантастом Росії, хоча це зовсім не так. Володимир Федорович Одоєвський (1803-1869) першим в Росії писав фантастичні твори, як той же роман-утопія «4338», тож Віра Крижанівська була однієї з перших фантастів Росії, але не першою.

Романи таємничої дами були не просто популярними, а — модними. Серед читаючої публіки було навіть ознакою поганого тону не читати творінь мадам Крижанівської. Вони написані на матеріалі Середньовіччя, імператорського Риму чи Давнього Єгипту. А ще в них було головне, що тоді і тепер приваблювало і приваблює читача і що треба письменнику для успіху: цікаві накрутки сюжетів, часом і карколомні, досить жива, легка мова, різні містичні тайни і звичайно ж чудеса, що їх щедро було в романах мадам Крижанівської — хоч відбавляй! І всі ніби ж достовірні. Фантастичні і в той час у такі чудеса хотілося вірити. І їм вірили, тож письменниця мала незмінний успіх. Що і треба для творця. До всього ж читачів вражало дивне знання письменницею реалії життя, його побуту тощо тих далеких часів. Звідки авторка, яка по-суті так ніде і не вчилася, знає те, що знають в основному історики і археологи? Тож не дивно, що авторку почали називати «таємничою дамою». Що теж сприяло її популярності. Вона володіла умінням створити навколо своєї особи загадкову ауру — без цього письменнику, навіть талановитішому, буває не пробитися до успіху.