Феномен Фенікса

Знайомі довго не хотіли сприймати Крижанівську за письменницю. І на те були свої підстави: Віра Іванівна ніби ж не мала ніяких літературних талантів (хоча хто докаже, що не мала?), а зненацька стала авторкою популярних — складних за матеріалом і побудовою — історичних романів, що читалися із захопленням. Видавці ганялися за її новими творами. Вони були неодмінне жваво написані, повні цікавих сюжетних перипетій, різних містичних таємниць і чудес. І разом з тим така переконлива правда, неймовірне знання побуту та реалій життя тих вже віддалених часів, що їх не всі і спеціалісти знали. Звідки це в неї, пересічної загалом петербурзької дами? Чи не тому її постійно намагалися «вивести на чисту воду» — чим більшим успіхом користувалися її романи, тим більшим було бажання її «викрити». (В чому саме — цього ніхто не знав, але намагалися «викрити»). До всього ж авторка була непрактичною в житейських справах, часто губилася, не могла розібратися у звичайних речах. Врешті-решт вчені якось влаштували їй чи не допит, під час якого письменниця не змогла багато чого пояснити з того, про що вона писала у своїх романах.

— Звідки ви це знаєте? — доскіпувалися перевіряючі.

— А хто вам сказав, що я знаю? — щиро дивувалася письменниця.

— Але ж ви про це… пишете?

— Хіба то я пишу? — все так же дивувалася Віра Іванівна. — Я лише беру олівець до рук, зосереджуюся. А далі воно само пишеться. Я лише встигаю водити олівцем по папері, а відповідає історичній правді те, що я пишу, чи не відповідає — я не знаю… Як ось і те, що я сьогодні написала…

Якось аркуші з її описами містичної містерії, що відбувалася в святилищі Амона-Ра в Абідосі (вона тоді саме працювала над черговим історичним романом з життя Давнього Єгипту) показали відомому на той час єгиптологу Франк-Каменецькому. Він засвідчив, що авторка описала обряд відомий з папірусів, що зберігаються в Британському музеї і в нас, у Росії, як і в самій Англії по-суті нікому не відомі…

— Це мені продиктував Рочестер, — зізналася авторка. — А так воно чи ні — я не відаю…

— Виходить, повідомлення з того світу? — здивувався єгиптолог. — Гм-гм… Все це, даруйте, містика, а я не прихильник різних… забобонів, але… Дані, що їх буцімто передав вам… як його, Рочестер? — насправді є правдиві і відповідають історичним реаліям. Він досить освічений і знаючий ваш співавтор, адже, смію запевнити, таке придумати неможливо. Треба жити в Давньому Єгипті, щоб знати такі деталі…

Після такого резюме відомого єгиптолога Крижанівську більше не перевіряли на предмет того, правдиво вона пише чи вигадує… Виявилось, що її писання не є фантазія, а точні історичні реалії, мало кому — крім дуже вузького кола єгиптологів, — відомі…

Правдою виявилися її численні пророцтва — звідки вони в неї бралися? Невже ця дама читала Книги Доль чи майбутніх події? Її пророцтва стосувалися не лише окремих осіб, а й усього людства, планети і життя на ній. Вона передбачала, що змінюватиметься температура планети, віщувала, що в третьому тисячолітті води заллють землю. І хоч зникнуть різні фізичні хвороби, але людство буде страждати від багатьох психічних епідемій. У її романах, що їх вона писала у співавторстві з якимось духом (астральною сутністю на ймення Рочестер) — всепланетна боротьба божественних і сатанинських сил добра і зла, твори переповнені потаємною силою людини і Космосу тощо. А ще в її творах якось органічно поєднувалася науково-фантастична лінія спіріуалістичною (духовна субстанція, яка не залежить від матерії — на спіритуалізмі базуються всі релігійні вірування), реінкарнація свідомості й душ (особливо в історичній серії, хоча б у тій же «Цариці Хатасу»).

Її твори переповнені найцікавішими ідеями і темами. Наприклад, тема телепортації, як спосіб подорожі в космосі чи не вперше в літературі підняла вона, Віра Крижанівська зі своїм співавтором Рочестером.

В романі «Смерть планети» — це її тема, загибель людства, передбачено багато чого з нашого нинішнього життя, особливо з екології, воєн, нищення природи, занепад духовності тощо. «Хай не подумає читач, що автор писав під впливом якогось пекельного комплексу. Хай гляне він допитливим і тверезим поглядом навколо — тоді ясно побачить зачатки тих жахів, які розквітнуть в майбутньому», — це з її послання майбутньому людству.

Аж надто детально у своїх пророцтвах описала письменниця те, що ще тільки-но мало відбутися в Росії після 1917 року. Початок XX століття, застерігала вона, це боротьба Революції і Царства. Революція, на жаль, переможе.

Во всем мне хочется дойти
До самой сути:
В работе, в поисках пути,
В сердечной смуте.
До сущности протекших дней,
До их причин,
До оснований, до корней,
До серцевины…

Це, здається, Борис Пастернак, його кредо.