Феномен Фенікса

— Так, сер. Якщо судити за найновішими повідомленнями. Невідомий об’єкт чужої цивілізації здійснив посадку на нашому Місяці.

— І це, здається, не вперше?

— Так, сер. Невпізнані літальні об’єкти постійно відвідують Місяць. Там, очевидно, їхня засекречена база — нам поки що невідома.

— Чорт забирай, а що нам… відомо?

— Відомо… Вони часто у вигляді білих куль супроводжують наші ракети. Їх спостерігали майже всі астронавти, проводжують, супроводжують і зникають… Невідомо де.

— І нинішня з’ява нового об’єкту з цієї серії?

— Так, сер. Тільки цього разу…

— Ось про нинішній приліт і обміняймось думками. Тривогу у військах протиракетної оборони відмінити, перевести їх у звичайний режим чергування. Це ще невідомо чи взагалі щось прилітало до нас і сідало на Місяць чи… Ваші пропозиції й припущення…

Коли в найближчий вихідній перша леді прибула на ранчо, виявилося, що вигнані тижнем раніше мурахи, знову повернулися на ранчо — усією навалою. Прислуга не знала як боротися з тією дрібнотою — всі раніше рекомендовані засоби боротьби були вже випробувані — без будь-яких позитивних результатів. Вигнані комахи знову дружно з’явилися на ранчо і так же дружно заходилися влаштовувати свої муравлиська — обживатися в всерйоз і надовго.

Застосовувати отруту не зважилися — Товариство захисту тварин може здійняти рейвах, а це небезпечно для авторитету президента.

— Не чіпайте цих пришельців, — веліла прислузі перша леді, яка до того терпіти не могла мурах. — Вони більше за нас, людей, мають прав на місце під сонцем планети Земля, адже на ній вони з’явилися на мільйоноліття раніше нас — це їхня планета. Між іншим: на Землі відомо більше одного мільйона — МІЛЬЙОНА!!! — видів комах, що поширені починаючи від Антарктики й далі. Як вечорові сутінки облягли білий світ і чисте небо висвітилося міліардами зірок — чудовий час для астрономічних спостережень, — перша леді піднялася крутим корабельним трапом в Білу вежу правого крила ранчо — вона давно, чи не з студентських літ захоплювалася вивченням зоряного неба. Астрономія була її пристрастю.

У Білій вежі в неї була своя любительська, але обладнана за останнім словом техніки невелика обсерваторії (перша леді і про це знали всі в країні, була членом астрономічного товариства любителів, мала найновіші атласи зоряного неба, регулярно передплачувала астрономічні журнали, користувалася Web-сайтом), де в неї стояв вельми пристойний телескоп Avtostar Controller з комп’ютерним блоком управління.

Ясними ночами леді іноді просиджувала біля окуляра телескопа чи не до ранку (в такі ночі президент змушений був спати сам і потерпав од того, будучи великим любителем… любові).

Цього разу леді навела телескоп на Місяць, добре їй знайомий і в той же час незнайомий, тож щоразу вона відкривала на ньому для себе щось нове. Навіть у вже вивчених нею районах Місяця, що його вина ласкаво називала місяченьком… Ось і цього разу наче вперше роздивлялася добре знайомі їй світлі ділянки поверхні («материки») і темні («моря»), кільцеві гори («цирки») і кратери — навіть тріщини й борозни…

Знала, що на Місяці надто гаряче, надто холодно (вдень температура там піднімається до 117 °C, вночі падає до — 169 °C) і занадто сухо, щоби там могло існувати життя — принаймні, таке, яким ми — біологічні істоти, які можуть існувати лише в певних параметрах — його уявляємо.

Але вони там — ВОНИ — працюють.

А втім, ВОНИ не люди, навіть не антропоморфні істоти, тож їм такі поняття як гаряче— холодно— спекітно, відсутність повітря байдуже. Адже ВОНИ були — якщо були, — пришельцями з немислимих глибин Всесвіту, представниками немислимої для землян цивілізації, іншої фізики й інших законів і були всього лише за 384,401 кілометри від Землі. Зовсім поруч за мірками Всесвіту. Ось тільки як до них догукатися, як привернути їхню увагу, запевнити їх, що ми не якісь там мурахи-комахи, а теж знаходимося на найвищому щаблі розвитку живих організмів, бодай і лише в межах Землі.

Іноді з’являється заспокійлива думка: а раптом їх взагалі немає.

Раптом то всього лише легенди про їхнє перебування на місячній поверхні, мрія землян, міраж, який ми бачимо, бо дуже багнемо його бачити. Як і посадку їхнього корабля на місяці,

В міжзоряних пришельців на Місяці — місяченьку вона не дуже вірила,

хоча й багла вірити. Але серед безвір’я та й холодила душу льодинка; а раптом вони — ВОНИ — і справді вже тисячі років використовують Місяць як перевалочну базу під час своїх мандрів Всесвітом? І хазяйнують на нашому нічному світилі, ігноруючи нас, як колись, мільйони років тому ігнорували на Землі динозаврів? А раптом ми й справді для них, що ті мурахи на її ранчо? Гірше, якщо вони — пришельці, — мурахоїди. Є на Землі така родина ссавців роду неповнозубих, які живляться мурахами, комахами, термітами, та їхніми личинками. А раптом…