Фіаско

А що ж воно таке — здоровий глузд? Це щось таке, що огортає інтелект, який спирається на ті ж почуття, що й почуття мавпи. Цей інтелект бажає пізнавати світ за правилами, сформованими його земною життєвою нішею. Але світ поза ^ією нішею, цим інкубатором мислячих мавполюдей, має цінності, яких не можна взяти до рук, побачити, укусити, почути, обстукати і в такий спосіб привласнити.

Політ «Гермеса» для «Еврідіки» триватиме лише протягом тих кількох тижнів, коли вона перебуватиме у колаптичному порту. Для екіпажу «Гермеса» політ триватиме приблизно півтора року. З цього часу — три місяці на політ до Квінти, рік перебування на Квінті і чверть року на повернення назад. Для спостерігачів, які не перебувають ні на «Гермесі», ні на «Еврідіці», «Гермес» виконає своє завдання за дев’ять років і «Еврідіка» зникне з їх очей на такий самий час. Відповідно до часу, який іде на її борту, вона перейде з п’ятниці у суботу, повернеться у п’ятницю, а тоді колапсар виплюне її у простір.

На «Гермесі» час пливтиме повільніше, ніж на Землі, завдяки його швидкості — близької до світлової. Час на «Еврідіці» йтиме ще повільніше, а тоді полине назад завдяки її маневрам: адже вона зійде з брадихрону в ретрохрон, а звідти вискочить на галактохрони. Одне слово, з часу гравітаційне розтягнутого у час, обернений назад, а з нього виплине і зустріне «Гермеса» в незібганому часопросторі.

Якщо «Еврідіка» схибить у своїх маневрах хоча б на секунду, летячи у варіохронах, то ніколи не відшукає «Гермеса». В цьому немає жодної суперечності, так би мовити, з точки зору світу. Суперечності виникають при зіткненні Розуму, що виник у слабкому земному тяжінні, з явищами, які зародились в умовах тяжіння в більйони разів більшого — і це найголовніше.

Світ улаштований за універсальними правилами, що звуться Законами Природи, але те саме правило може проявлятися з різною силою. Ось, наприклад, для того, хто проваливсь углиб Чорної Діри, простір набуває вигляду часу, тому що він уже не може повернутися у ньому назад, так само, як неможливо рухатися назад у земному часі, тобто повертатися у минуле. Переживання такого «водолаза» несила уявити, якщо навіть припустити, що він не загине одразу ж, перетнувши горизонт подій.

— Попри це,— сказав Лаугер,— я вважаю, що світ влаштовано, так би мовити, доброзичливо, коли нам щастить оволодіти тим, що суперечить нашим почуттям. Зрештою, подумай сам: дитина здатна оволодіти мовою, не розуміючи принципів граматики, не знаючи ні синтаксису, ані внутрішніх суперечностей мови. Ти мене спонукав до філософствування. Людина прагне осягти якісь остаточні істини. Я гадаю, що так само поводиться будь-який смертний розум. А що воно таке — остаточна істина? Це кінець шляху, де вже не існує ні таємниць, ні надії. Де ні про що вже не можна питати, бо прозвучали всі відповіді. Такого місця немає. Космос — то лабіринт, збудований з лабіринтів. У кожному відкривається наступний. Туди, куди ми не годні увійти самі, ми проникаємо за допомогою математики. Ладнаємо з неї візочки для пересування нелюдськими просторами світу. За допомогою математики можна конструювати й позакосмічні світи, незалежно від того, існують вони чи ні. Окрім того, можна полишити математику і змодельовані з її допомогою світи, спираючись на віру в бога, увійти у потойбічний світ. Цим займаються люди, подібні до отця Араго. Різниця між мною і ним — це різниця між можливістю й сподіванням. Я за своїм фахом займаюся досяжним, він — тим, на що сподіваються, перед чим можна стати лицем до лиця лише після смерті. Що ти осягнув після смерті? Що побачив?

— Нічого.

— Власне, у цьому полягає differentia specified між знанням і вірою. Воскрешені нічого не побачили після смерті, але це, наскільки я знаю, не порушило догм віри. Найновіша есхатологія християнства твердить, ніби воскрешений забуває обставини перебування у потойбічному світі. Мовляв, це е акт Божественної цензури, яка забороняє людям тинятися з цього світу в той. Коли вже людина може присвятити своє життя такій еластичній вірі (доказом чого є Араго), то наскільки ж простіше прийняти за чисту монету реальні суперечності, вивчивши які, ти можеш опинитися серед квінтян. Повір у фізику так, як Араго в свого бога. Хоча, на відміну від віри, фізика може помилятися. Ти маєш свободу вибору. Обдумай усе. А тепер іди вже, я повинен працювати.

Наближалася північ, а Марк, опинившись у своїй каюті, не переставав думати про Лаугера та ченця. Фізик на своєму місці, а ось той, другий? На що він сподівається? На що розраховує? Адже не на місіонерську діяльність? Чи, може, й справді вже виникла нова галузь теології, що займається не людськими дарами і творіннями бога, а панотець Араго вважає себе її представником? Чому під час розмови він сказав, що там може панувати зло?