Фіаско

Водночас усі слухали монотонний виклад ҐОДа. Він повторював останню радіограму «Еврідіки». Б’єла припускав, що, можливо, землетрусами пошкоджено технічну інфраструктуру квінтян. Лакатос і ще дехто обстоювали гіпотезу, що мала назву «натуралістичної». Жителі планети викинули частину океанічних вод у космічний простір, щоб збільшити поверхню суходолу. Тиск океану на його дно зменшивсь і внаслідок цього порушилася рівновага в літосфері. Напір, який ішов ізсередини, викликав значне розтріскування найтонших ділянок океанічного дна. Через це було припинено подальший викид вод у Космос. Одне слово, діяльність планетян викликала катастрофічний рикошет. За іншими думками, ця гіпотеза помилкова, бо не пояснює багатьох явищ. Крім того, істоти, здатні проводити роботи в планетарному масштабі, передбачили б сейсмічні наслідки. За підрахунками, по аналогії із земними, катаклізми в літосфері могли б щонайменше на чверть зменшити об’єм океану. Зменшення тиску, спричинене викидом навіть шести трильйонів тонн води, глобальних спустошень завдати не змогло б.

Контргіпотеза приймала катастрофи «ланцюгово-домінового» типу за небажаний ефект експериментів з погано опанованою гравіталогією. Інші припущення стосувалися свідомої деструкції застарілої технологічної бази, щось на зразок руйнування, непередбачені зміни клімату під час викиду вод у космічний простір або цивілізаційний хаос невідомого походження.

Жодна гіпотеза не змогла об’єднати в собі всі помічені явища так, щоб утворити з них єдине ціле. Тому радіограма, відправлена Бар-Горабом перед самим уходженням в Аїд, дозволяла розвідкмкам будь-які самостійні дії, не беручи до уваги усталених варіантів програму., якщо це буде визнано за необхідне.

ПОЛЮВАННЯ

В афелії Дзети, віддалік од найбільших її планет, Стірґард перевів корабель на еліптичну орбіту, щоб астрофізик.и могли провести перші спостереження за Квінтою. Як в усіх таких системах, у космічному просторі плавали рештки старих комет з відірваними газовими хвостами, пошматовані на застиглі уламки через багаторазове проходження біля Сонця. Серед цих розпорошених брил і згустків пилу ҐОД помітив за чотири тисячі кілометрів об’єкт, не схожий на метеор. Коли його торкнувся промінь радіолокатора, то виявився метал. Об’єкт не міг бути магнітною брилою з великкм умістом заліза — був надто правильної форми. Нагадував нічного метелика з маленьким товстим черевцем і обрубками крил. На чотири градуси теплішик від навколишнього фону, предмет цей не обертався, як годилося б метеорові чи уламкові ядра комети, а летів просто вперед, без слідів тяги. ҐОД оглянув його в усіх спектральних смугах і зрештою виявив причину такої стабільності: слабкий витік розрідженого аргону, через це майже непомітний. То міг бути космічний зонд або малий корабель.

— Упіймаємо цього нічного метелика,— вирішив Стірґард. Отож «Гермес» рушив по траєкторії винищувача, а за милю від об’єкта вистрілив пристроєм з чіпкими лещатами. Лещата широко розкрилися над самим хребтом химерного нічного метелика і схопили його з боків. Інертне створіння поводилось ніби пасивно, але за хвилю його температура зросла і струмінь газу, що бив іззаду, подужчав. Монітор, який пильно стежив за цими ловами, зблиснув знаками запитання.

— Увімкнути енергопоглиначі? — спитав ҐОД.

— Ні,—відказав Стірґард, дивлячись на болометр. Захоплений об’єкт розігрівся до трьохсот, чотирьохсот, п’ятисот градусів за Кельвіном, але швидкість майже не збільшилася. Потім крива температури задрижала й пішла на спад. Упольований об’єкт холонув.

— Яка тяга? — спитав командир. Усі в рубці управління мовчали, переводячи погляд з візуального монітора на бічний, позасвітлової емісії. Світився тільки болометричний.

— Радіоактивність нуль?

— Нуль,— запевнив командира ҐОД. — Витік слабшає. Що робити?

— Нічого. Чекай. Так вони летіли довго.

— Візьмемо це на борт? — врешті запитав Ель-Салям. — Чи, може, спершу просвітимо?

— Не варто. Він уже здихає — тяга в нього спадає і він захолов. ҐОД, покажи його зблизька.

Крізь електронні очі мисливця-пастки вони побачили чорний панцир у віспі ерозії.

— Абордаж? — спитав ҐОД.

— Ще ні. Стукни його зо два рази. Але не сильно. Із середини довгоруких лещат вистромився стрижень. Він методично бив у затиснутий корпус, із якого сипалась окалина.

— Там може бути безударний детонатор,— зауважив Поласар — Я б його все-таки просвітив…

— Добре,— несподівано погодився Стірґард. — ҐОД, проспінографуй його. Два веретеноподібні зонди, вистрілені з носа корабля, наздогнали череватого метелика й полетіли рівнобіжне з ним. Верхні монітори рубки управління ожили, відтворюючи заплутані смуги, пасма, тіні, а водночас із цим по краях екранів вискакували атомні символи: вуглецю, водню, кремнію, марганцю, хрому; ці стовпчики зростали, аж поки Ротмонт сказав:

— Це нічого не дасть. Його треба взяти на борт.

— Ризиковане,— пробурмотів Накамура. — Краще демонтувати на відстані. Командир спитав у ҐОДа.

— Можна,— відповів ҐОД. — Це займе від п’яти до десяти годин. Починати?