Фіаско

— Ні. Розріж йому панцир у найтоншому місці і передай зображення з середини об’єкта.

— Просвердлити?

— Так.

До зондів, що оточували здобич, приєднався іще один. Алмазне свердло не брало.

— Тільки лазер,— вирішив ҐОД.

— Нічого не вдієш. Але—мінімальний імпульс, щоб у середині нічого не розплавилось.

— Ручитись не можна,— відказав ҐОД. — Лазерувати?

— Обережно.

ҐОД утяг свердло. На шерехатій поверхні заряхтіла біла точка, пішов дим, ’а коли хмарка диму розвіялася, у витоплену пробоїну ввійшла головка телеоб’єктива. Стало видно обсмалені труби, що входили в опуклу плиту, а все зображення ледь тремтіло. Озвався ҐОД:

— Увага: згідно із спінографією в центрі об’єкта розташовані ексцитони, а утвори з двох віртуальних квазічастинок стиснули конфігураційний простір Фермі.

— Далі! — поквапив Стірґард.

— Тиск у джерелі енергії — понад чотириста тисяч атмосфер, або квантові ефекти Голенбаха.

— Різновид бомби?

— Ні. Скоріш за все джерело рушійної сиди. Реактивною масою був аргон. Він уже вичерпався.

— Чи безпечно буде взяти це на борт?

— Безпечно. Можна визначити, що сукупність енергії дорівнює нулю. Крім фізиків, ніхто не розумів, що це означає.

— Беремо? — спитав Накамуру командир.

— ҐОД знає ліпше,— усміхнувся японець. — А ти що скажеш?

Ель-Салям, до якого було звернене запитання, на знак згоди хитнув головою. Отож трофей було втягнуто до вакуум-камери на носі й для певності оточено енергопоглиначами. Ледве скінчили цю операцію, як ҐОД повідомив про інше Відкриття. Він помітив об’єкт значно менший від спійманого, вкритий оболонкою, яка поглинала промені радіолокаторів; виявив його ҐОД через спіновий резонанс матеріалу, з якого був зроблений об’єкт: то була сигара масою в якихось п’ять тонн. Орбітери знову полетіли до об’єкта і, розжаривши ізоляційне покриття, здерли його з лискучої металевої сигари. Спроби викликати його реакцію скінчилися нічим: то був труп, у боці якого зяяла витоплена дірка. Стан обшивки свідчив про те, що вона з’явилася не дуже давно. І цю здобич завантажили на корабель.

Отож лови пройшли легко. Клопоти почалися щойно при обстеженні і розтині здобичі.

Перше судно своєю двадцятитонною тушею нагадувало велетенську черепаху. Його шерехатий панцир був побитий безліччю зіткнень з мікрометеоритами й космічним пилом. Усе це свідчило про мало не столітній вік. Його орбіта виходила в афелій за крайні планети Дзети.

Анатомія солідно броньованої черепахи збентежила дослідників. Протокол складався з двох частин. У першій Накамура, Ротмонт та Ель-Салям подали схожий опис обстежених приладів об’єкта. В другій думки про призначення цих приладів істотно розійшлися.

Поласар, який також брав участь в обстеженні, піддав сумніву припущення фізиків. Цей протокол має таку ж цінність, казав він, як виконаний пігмеями опис єгипетської піраміди. Єдність думок у визначенні будівельного матеріалу аж ніяк не пояснює призначення апарата. Цей старий супутник мав особливе джерело енергії. Містив батареї п’єзоелектриків, що заряджалися за допомогою конверторів, з якими фізики досі не стикалися. П’єзоелектрики, спресовані у багатокаскадних лещатах суто механічних підсилювачів тиску, розтягаючись, .давали струм порціями, дозованими дросельною системою з фазовою модуляцією, але могли також дати раптовий і повний розряд, якби сенсори броні замикали дросельний клапан. Тоді ввесь струм, оббігаючи двокотушкові бобіни, розірвав би її у магнітному вибуху. Між акумуляторами та обшивкою були мішки чи кишені, наповнені шлаком. Туди тяглися напівсклисті жили із затуманеною дзеркальною серединою, можливо, роз’їдені світловоди.

Накамура припускав, що цей мертвий корабель колись зазнав перегріву, який розтопив у ньому частину підвузлів і знищив сенсори. Ротмонт, одначе, вважав, що руйнування відбулося в холодному стані — каталітичне. Так, ніби якісь мікропаразити зжували в супутнику мережу його сполучень у передній частині., І то дуже давно. Внутрішню поверхню броні в кілька шарів укривали комірки, . трохи подібні до бджолиних стільників, але значно дрібніші. Лише хроматографічне пощастило розрізнити в їхньому попелі силікокислоти, кремнієвий відповідник амінових кислот із подвійною водневою сполукою.

І саме тут думки вчених остаточно розійшлись. Поласар вважав ці рештки внутрішньою ізоляцією броні, в той час коли Кірстінг — проміжною системою’ між живою та мертвою тканинами, плодом технобіології невідомого походження і функцій.

Довго точилися суперечки. Екіпаж «Гермеса» користувався даними, які свідчили про рівень розвитку технології столітньої давності. В загальних рисах, теоретичні основи інженерної науки квінтян давали підстави прирівнювати її до земних знань кінця XX століття. Водночас інтуїція, більше ніж речові докази, підказувала астронавтам, що головний напрям розвитку чужої фізики вже й сто років тому відхиливсь од земного. Не може бути ні синтетичної вірусології, ні технобіотики без попереднього опанування квантової механіки, а та, в свою чергу, ледь розвинувшись, веде до розщеплення й синтезу атомних ядер.