Фройд би плакав

– Доволі бридко, - похвалив Х'ялмар, - ну добре, я піду. Люблю тебе. Дуже багато.

– Ага, а я тебе дуже довго. іди вже.

Х'ялмар натягнув на свою неперевершену - щойно з австрійської перукарні - біляву голову червоно-жовту шапку македонських націоналістів і, обійнявши приятеля Аско (в берлінському помешканні вони жили всі втрьох), відчинив вхідні двері.

– Стій! - гукнула його Марла, - а можна, поки тебе не буде, я позаймаюся сексом із Аско?

– Ну… - завагався Х'ялмар, - якщо вже так хочеться, то be my guest. [17]

– Ур-ра!!! - закричали Марла й Аско і пішли пити чай.

____________________

«Різдво цього року доведеться відмінити, - кричав заголовок однієї з газет, - Йосиф нарешті в усьому зізнався». Але добре. то канонічне свято нікуди не поділи. Місто, найстильніше місто Європи, зодягнене у давно вже немодне мілітарі й у взагалі вже мертвий готик «Коматоз вісімдесятих», заливалося глювапном і підвішувало санта-кЛавусів за ноги до балконів. Берлінці жували смажені каштани (ах, вибачте, смажені марроні - бо ж з Італії), їли свою каррі-вурст під мостом метро, засідали по барах і кав'ярнях, незліченими годинами жаліючись на т. скільки стресу припадає на їхню замордовану душу населення, а потім кочували до наступного бару. Берлінські бари з їхніми красномовними назвами («Мг Dead Мгs Frее», гей-клуб «Still Pipe», «Власний Бар Господа Бога») і задушевно-панківською атмосферою були для Марли об'єктами куди ціннішими за паризькі мости, амстердамські канали (хай навіть і з бордюрчиками, посиланими легалізованою марихуаною в три ціни для легковірних туристів), брюсельські мідії і брюсельську капусту, гельсінське полювання, синґапурську митницю, бангкоківських німфеток і джакартівський Раsаr Ваru з усіма його шовками і парчею на продаж.

Марла відчувала несказану спільність із цим еклектичним берлінським несмаком, із його соц-кап історією, вселенським пофігізмом і якимось патологічним незмерзанням. Місту, як і Марлі, не треба було взимку шапки. Тут, більше ніж будь-де, можна було робити все, що захочеш: пити червоне зимне вино о другій годині дня, винісши стільця з тераси кав'ярні на середину вулиці, щоби спіймати хоч трохи сонця на авітамінозну пику; грати в абсолютно тупий кікер і хлопцям цілуватися з хлопцями («Фе, Х'ялмаре, як не соромно! Аско тебе не любить!» - «Яке не люблю?! Люблю, та ще й як!!!»); ставити перформанс «How to Save the Univerіe» [18] (Початок: Аско волає страшним голосом прямісінько в камеру, а рівно за хвилину Марла із Х'ялмаром протяжно пищать тоненькими голосочками. Кінець перформансу); приходити на виставку німецької фотографії останнього століття за півгодини до закриття, а потім тікати від службовців музею, що намагаються тебе вивести геть, бо вже все зачиняється; піймавшись-таки охоронцям, вирватися і, добігши до роботи Ньютона із голою кралечкою в гіпсі, впасти перед нею на коліна і бити поклони, а потім спокійно встати і попросити в охоронців склянку води із 1,5 ложки цукру. В Берліні можна все. і красивим, і дурним, і зовсім негарним, але й не дуже розумним.

– В Берліні можна все, в Києві - половину з того, а в Мюнхені не можна нічого. В столиці Баварії жебрак, котрому даєш 2 євро, із затиснутим обуренням покашлює і переконливо заявляє, що на сендвіч із лососем йому потрібно іще вісім євро, оскільки він саме збирався йти купувати свій сендвіч із лососем, а тут ти - такий недоречний зі своїми смішними двома грейцарами. Знизавши плечима, даєш йому ще одного папірця і три монетки - на тобі гроші, та й іди собі з Богом. Дякує і доста щиросердно бажає Gute Weihnacht [19]. В Мюнхені живуть Х'ялмарові батьки і меню гостини прораховується за тиждень вперед. В Мюнхені є жахливий район, нашпигований жахливими дискотеками, середній вік відвідувачів - 15 років, а середній місячний дохід -2000 євро від тата. Ще там горлопанить буйною російською по-псою білорус-укро-російська (в порядку вивішення прапорів на стіні, читаємо зліва направо) дискотека «Калинка», куди ходять «русскіє дєвушкі і армянскіє парні», з велетенським пап'є-маше Ленін- Head (Curry?!) [20] при вході і цим же безкоштовним входом для носійок вагін. Перехожі в Мюнхені вбиралися в таке ж саме страшне, шкіряне і сіре, як і перехожі в Києві.

– Якщо твоя теорія кольорів правдива - чим менше яскравості, тим далі просунулося суспільство чи окремий етнос - то в Німеччині, пардон, в Баварії ти бачиш приклад просто неймовірного розвитку, - зітхав Х'ялмар, сідаючи на оббите коричневим дерматином сидіння метро (в Берліні ті ж сидіння були непретензійно рожевими).