Фройд би плакав

4. Коли ж прийде Мусім Ґуґур [2] ?

«Якщо не допомагає грип, треба спати, - думалося Марлі, - тобто, якщо не допомагає сон, треба писати. Може, випишеться увесь грип. Випишеться з мого організму, як із лікарні…» і вона заходилася писати всі абетки, які знала, у прямому та зворотньому порядку, а відтак лише кожен четвертий знак кожної з них, потім кожен третій і т.д. Ніякої особливої системи вона в цьому не шукала, ніяких повідомлень не очікувала, їй було достатньо вже того незавершеного, що прийшло було з трьох останніх снів:

рrо соіnumratem

за гріхи наші

in everywhere the crowds of people,

щоб зробитися Пошуковувачкою, але Марла сильно лінувалася. Все було настільки впадлу, що вона навіть не полізла в інтернет з'ясувати значення слова соіnum, якщо таке в латині й існувало. Відмазки були різнотипні: «В мене грип. Чи малярія. Хто зна. Вмираю я, карочє», «Я не можу спати. Тому, закономірно, не можу бачити снів. А як я можу з них читати, якщо я їх не бачу? А бачити я ніц не можу, бо забагато чую. А те, що я чую - звичайнісіньке собі тупотіння щурів на горищі. Бігають, як коні. Та ще й ці ящірки верещать незгірше канарейок…»

І справді мало яка істота на острові Ява могла жити, не продукуючи постійного шуму. До прикладу, коли український півень в українському селі кукурікає, розганяючи нечисту силу, десь аж перед світанням, то півень-тубілець лементує всеньку ніч, з інтервалом довжиною в 40 секунд, сходячи на неприємний занижений фальш в кінці кожного вереску. З іншого кінця блоку (так у Джокджакарті позначаються будинки: «205, блок С») фід-беком відгукується інший півень, а потім все це ставиться на луп. Тривалість лупу - 24 години.

Марла вже двадцятий раз уявляла Собі, як вона повільно виходить на вулицю, повільно наближається до голосистого дива і повільно повертає йому голову на повний оберт за годинниковою стрілкою.

– Як ти думаєш, - питала вона в сонного й спітнілого Х'ял-мара, - скільки сусіди захочуть грошей, щоби зварити мені півня?

– Не знаю, - мляво відповідав Х'ялмар, - певно, багато. Кури, що тут готуються в їжу - бройлерні, два тижні пожили - і в зупу, а ті, що гуляють на вулиці - довгожителі. і коштуватимуть вони більше, і худі вони, як…

– Як ровери.

– Що?

– Ну, ми так в Україні кажемо.

– А, ну хай буде, як ровери. Давай закриємо вікно - тихіше буде.

– Ага, точно. Особливо, коли здохнемо від задухи. Тихо буде, як в могилі. Тільки без «як».

8----------------------------------------------------------------------------------

– Я от думаю, - відірвався наступного дня від свого недописаного СV Х'ялмар, - чи не написати мені статтю про Дубаї для «Кореспондента»?

– Ну, напиши… - знизала плечима Марла, - а як не маєш доста часу, я можу за тебе написати.

– О, до речі. Я тобі розповідав про мою знайому журналістку, що працювала у Сьєрра-Леоне? Там кілька років поспіль ішла громадянська війна. Повстанці вривалися в села, відрізали людям руки-ноги, ґвалтували жінок. А потім уклали мирний договір, почалися вибори до влади. Один із колишніх повстанців теж балотувався собі, і приїхав був агітувати виборців в одне із сіл, що в них колись порозважався. А люди його раз - і впізнали. Накинулися на нього і порізали на шматки, а відтак частини кандидата порозкидали по селу. і всі при цьому дико раділи. Моя знайома стояла в німому шоці, коли до неї підбіг щасливий мешканець села, вимахуючи насадженим на патика відрізаним членом. «Гей! - гукнув він, - подивися: prick on a stick! [3]»

– Ага, - сказала Марла, припинивши реготати, - так зворушливо… Ех, там у лісі, на полянці стояли повстанці… Прости, Господи.

5. Портрет Дуріана Ґрея.

«Дуріан, - писала Марла у статті про Синґапур, - це такий смердючий фрукт, подібний до реґбі-м'яча в гіпертрофованих прищах або до їжачка-пацифіста, що замазав голки гумою з розплавлених в'єтнамок. На що б він там схожий не був, дуріан - СМЕРДЮЧИЙ фрукт за визначенням. Смердить він гнилою цибулею багаторічної консервації в радянському овочевому магазині. і ніякий цей дуріан не Ґрей. Він собі жовто-зелений і товстий. Або просто жовтий. Або рудуватий. Але завжди смердючий. В Сингапурі за носіння дуріана в громадських місцях накладається штраф у 500 сингапурських доларів. А це вже непогана зарплатня для українця. Найстрашніше те, що вельми популярним виробом у країнах південне- східної Азії є презервативи із запахом і навіть смаком дуріана».

6. Питання №1.

От сиджу тепер із закривавленим ротом і думаю: «Ну та й нашо я їла того пса?»

7. Макан-макан.

Тепер Марла вже зосереджено чистила салак. Його луската зміїна шкірка потрапляла під нігті і дряпала пальці, але в тому було повно чуттєвості і швидкоплинної краси. Відламавши частинку фрукта, Марла провела по ній язиком.

На смак, як шкіра Х'ялмара. Допоки не відкусиш. - Марла обережно стиснула зубами тверду пульпу. - Потиснеш трохи сильніше, і трісне…