ГАЛАПАГОС

За час свого спільного життя вони з Роєм узагалі жодного разу не залишали меж Сполучених Штатів. Якби вже їм спало на думку відірвати п'яти від рідного грунту й здійснити по-справжньому чарівну подорож, міркувала вона, то набагато краще було б вирушити до Африки, де жива природа куди захопливіша, а умови виживання куди небезпечніші. Коли вже все казано-переказано, живність Галапагоських островів уявлялась їй досить безбарвним стадом порівняно з носорогами, гіпопотамами, левами, слонами, жирафами тощо.

Почувши про майбутню подорож, Мері навіть призналася близькій приятельці: «Знаєш, мене раптом охопило таке почуття, ніби я, поки й жива, не бажаю бачити отих олушів - морських птахів із блакитними лапами-веслами!»

Мало ж вона знала!

Розмовляючи, однак, з Роєм, Мері притлумлювала свої побоювання щодо цієї подорожі - вона потерпала, що він сприйме їх як докір з приводу його мозкового розладу. Та в березні Рой був уже безробітний, а Мері знала, що допрацює лише до червня. Так що час для подорожі виявився прийнятний. А сам круїз в усе хворобливішій Роєвій уяві набував неймовірної значущості - як «єдина світла подія, що чекає нас попереду».

А на роботі в них відбувалося ось що. фірма «Джеффко» звільнила майже всіх своїх співробітників - як робітників, так і службовців - у зв'язку з наміченою модернізацією виробництва. Модернізацію провадила в Іліумі японська компанія «Мацумото». Вона ж, до речі, автоматизувала й «Баійю де Дарвін». Це була та сама компанія, де працював Дзендзі Хірогуті, молодий комп'ютерний геній, який тоді ж, коли й Мері, зупиниться разом із дружиною в готелі «Ельдорадо».

Коли корпорація «Мацумото» закінчить встановлювати свої роботи й комп'ютери, для роботи в Іліумі знадобляться лише дванадцять чоловік. Ось чому люди, ще досить молоді, щоб мати дітей або хоча б честолюбні плани на майбутнє, косяками рушать з міста я геть. Це було так, скаже Мері Хепберн, коли їй сповниться вісімдесят один рік за два тижні до того, як її з'їсть велика біла акула, «наче містом пройшов гігантський циклоп».

Раптом у місті майже не залишиться дітей шкільного віку, як і платників податків, через що воно стане банкрутом.

Тому свій останній випус Іліумська середня школа зробить у червні.

У квітні Ро поставили діагноз: неоперабельна пухлина мозку. І тепер він жив тільки мріями про «Круїз віку до витоків природи».

- Я до нього дотягну, Мері. Адже листопад не за горами, хіба ні?

- Ні,- заперечила вона.

- Я дотягну,-вперто повторив він.

- Ні, попереду в тебе ще довгі роки.

- Аби лиш мені вдіїлося побувати в круїзі,- сказав Рой. - І побачити пінгвінів на екваторі. Цього мені буде задосить.

Хоча Рой помилявся багато в чому і все більше, щодо пінгвінів на Галапагоських островах він мав рацію. Це були худющі створіння, які приховували свою шкіру та кості під лівреєю метрдотеля, їм доводилося бути такими. Коли б вони запливли жиром, як їхні родичі на антарктичних льодах за півземлі звідси, то засмажилися б на смерть, виходячи на лавовий берег, щоб покласти яйця й доглянути за потомством.

Як і предки нелетючих бакланів, їхні предки теж занедбали принади повітроплавання й віддали перевагу здатності ловити рибу.

Щодо загадкового ентузіазму, з яким людина мільйон років тому намагалася механізувати якомога більше напрямів своєї діяльності: хіба це не було ще одне свідчення того, що людський мозок ні до чого не здатний?

9

Поки Рой Хепберн помирав - та й увесь іліум, як на те пішло, також,- одне слово, поки й цей чоловік, і місто йшли до своєї загибелі через новотворення, ворожі здоров'ю і щастю людства, великий мозок Роя навіяв йому, що в 1946 році він служив матросом під час випробувань американської атомної бомби на атолі Бікіні, теж розташованому на екваторі. Рой вирішив учинити своєму урядові позов на мільйони доларів. Річ у тім, що радіаційне опромінення, яке він там дістав, спершу, за його твердженням, не дало їм із Мері змоги мати дітей, а потім спричинилося до раку мозку.

Рой справді відслужив свій термін за контрактом у військово-морському флоті, однак позову до Сполучених Штатів Америки з того не вийшло б, бо народився він 1932 року, і юристи легко це довели б. Інакше кажучи, на час свого «опромінення» він мав лише чотирнадцять років.

Така нісенітниця не заважала йому відтворювати живі спогади про жахливі вчинки, до яких Роя нібито спонукав уряд. Ті вчинки стосувалися так званих нижчих тварин. За його словами, він працював, по суті, сам-один: спершу забивав на всьому атолі кілки, а потім прив'язував до них різних представників тваринного світу. «Я думаю, вони обрали мене тому,- казав він,- що тварини мені завжди довіряли».