ГАЛАПАГОС

Після десяти років перебування на острові Санта-Росалія Мері Хепберн дізнається з перших рук, як справді легко може завагітніти дівчина-підліток від сім'я чоловіка, котрому потрібна лише сексуальна розрядка, більш нічого, й котрому та дівчина навіть не подобається.

23

Отже, ще не здогадуючись про те, що капітанові Адольфу фон Кляйсту судилося стати прабатьком усього людства, я проник у його мозок. Капітан саме взяв таксі і їхав від Гуаякільського міжнародного аеропорту до «Баійї де Дарвін». Я не знав, що завдяки грі долі людство скоро зменшиться до малесенького клаптика, а потім, завдяки новій грі долі, зможе збільшитись ізнов. Я гадав, що той хаос, у якому метушилися мільярди великомозкових людських істот, стукаючись лобами й усе розмножуючись та розмножуючись, триватиме й далі. Здавалося малоймовірним, що в цьому стихійному гаморі взагалі якусь вагу може мати індивід.

Те, що я обрав тоді саме капітанову голову як засіб пересування, було однаково що опустити монету в щілину грального автомата в якомусь величезному казино й зірвати геть увесь банк.

Найбільше мене привабила його уніформа - золотаво-білий мундир адмірала запасу. Сам я колись служив рядовим, і мені було цікаво, який вигляд має світ в очах особи вельми високого військового чину та суспільного стану.

І я був ошелешений, коли виявив, що великий капітанів мозок заклопотаний думками про метеорити. До речі, таке зі мною тоді траплялося частенько: я проникав у чиюсь голову, власник якої опинявся, як на мене, в особливо складній ситуації, і раптом виявляв, що великий мозок цієї людини мислить про що завгодно, тільки не про безпосередню проблему.

А з метеоритами капітана зв'язувало ось що. В Академії військово-морського флоту Сполучених Штатів більшість лекцій він слухав неуважно і диплом одержав з найнижчими балами. Його навіть ледве не виключили з академії за те, що він користувався на екзамені з астронавігації шпаргалкою. І виключили б, якби не втрутилися по дипломатичних каналах батько й мати. Та одна лекція на тему «Метеорити» його просто приголомшила. Викладач розповідав, що град каміння з космічного простору - явище цілком звичайне протягом усієї земної історії, і наслідки цього явища могли бути жахливі, як, наприклад, знищення багатьох форм життя, зокрема й динозаврів. Він сказав, що люди мають усі підстави чекати збільшення цього руйнівного для планети потоку будь-коли, і треба створити прилади, здатні відрізняти ворожі ракети від метеоритів. Інакше надто безглузда лють із космосу може спричинити третю світову війну.

І це апокаліптичне застереження так відповідало напряму думок капітанового мозку, ще навіть до того, як його батько став жертвою хореї Гентінгтона, що відтоді й назавжди він повірив: саме цей шлях винищення людства найімовірніший - через метеорити.

Для капітана такий спосіб загибелі людства звучав куди почесніше й поетичніше, ніж третя світова війна.

Пізнавши великий мозок капітана краще, я зрозумів, що, коли він бачив Гуаякіль з його голодними юрбами людей в умовах воєнного становища, то його міркуванням про метеорити логіки не бракує. Навіть без романтики метеоритної зливи світ для мешканців Гуаякіля явно наближався до кінця.

У певному розумінні цей чоловік, капітан, уже зазнав удару метеорита - коли батько вбив матір. А його думка, що життя - це лише безглуздий кошмар, у якому всім начхати на те, що коїться довкола, була цілком близька й мені.

Ось що відчував я, коли застрелив у В'єтнамі одну бабусю. Вона була така сама беззуба й згорблена, як Мері Хепберн наприкінці свого життя. А застрелив я бабусю за те, що вона однією ручною гранатою вбила заразом мого найліпшого друга й найлютішого ворога в моєму взводі.

Після цього мені стало шкода, що я живий, я почав заздрити кожному каменю. Краще вже, гадав я, бути каменем до послуг природи.

З аеропорту капітан вирушив просто до свого судна, не заїжджаючи по дорозі до готелю, щоб побачитись із братом. Протягом усього довгого польоту від Нью-Йорка він попивав шампанське, і тепер голова в нього була мов чавуном налита.

А коли ми з ним зійшли на борт «Баійї де Дарвін», я зрозумів, що його функції капітана, як і функції адмірала запасу, були суто церемоніальні. Дбати про навігацію, прилади, підтримувати серед команди дисципліну тощо мали інші люди, на його долю випадало лише спілкуватися з видатними пасажирами. Він був вельми погано обізнаний у питаннях судноводіння, та й не відчував потреби знати більше. Його знайомство з Галапагоськими островами було теж поверхове. Як адмірал він відвідував з церемоніальними візитами острів Бальтра, де була військово-морська база, та острів Санта-Крус, де була Дарвінівська дослідна станція, але знов-таки переважно в ролі пасажира на борту судна, що ним командував номінальне. Але решта островів були для нього невідомою землею. З нього вийшов би трохи тямкіший гід десь на лижних курортах Швейцарії, або, скажімо, на килимах у казино в Монте-Карло, або в стайнях, де готували коней для ігор у поло в Палм-Бічі.