ГАЛАПАГОС

Якби він не вчинив цього зламу, на землі тепер майже напевне не існувало б людських істот. І я знаю, що кажу. Кожен живий нині повинен дякувати Богові, що той солдат був божевільний.

Звали його рядовий Херальдо Дельгадо; він дезертирував із свого підрозділу, прихопивши з собою санітарну сумку, флягу, кинджал, штурмову автоматичну гвинтівку, дві гранати, кілька обойм з патронами тощо. Йому виповнилося лише вісімнадцять, і він був параноїдний шизофренік. Цьому солдатові нізащо не слід було видавати боєприпаси.

Великий мозок сповіщав йому всілякі небилиці: що він - найталановитіший танцюрист у світі, що він - син Френка Сінатри, що людці, які заздрять його танцювальним здібностям, прагнуть розладнати його мозок за допомогою маленьких радіоприймачів, і ще багато чого іншого.

Перед лицем голоду, що насувався на Гуаякіль, Дельгадо вирішив: його головні вороги - це люди з маленькими радіоприймачами. І коли він ламав задні двері того, що колись давно було сувенірним кіоском, то для нього це був уже зовсім не сувенірний кіоск. Ні, для нього це була штаб-квартира Еквадорського фольклорного балету, і вже тепер він, Херальдо Дельгадо, доведе їм, хто найкращий танцюрист у світі!..

Нині в людей також часто трапляються галюцинації, а дехто бурхливо реагує на те, чого насправді не має. Можливо, це спадщина від індіанців каикабоно. Але такі люди нині не мають доступу до зброї, і від них легко відплисти. І навіть коли б вони знайшли якусь гранату, кулемет, кинджал чи іншу зброю, що залишилася від давніх часів, то як би вони нею скористалися, маючи лише плавці та рот?

Коли я був ще малий і жив у Кохосі, мати якось повезла мене в Олбані до цирку, хоч це було для нас дорогувато й батько на цирк дивився несхвальне. Там показували дресированих тюленів та морських левів, які вміли тримати м'яча на носі, дути в ріжок, плескати плавцями на ту чи іншу репліку тощо.

Але їм ніколи не вдалося б зарядити кулемет, чи натиснути на курок, чи відтягти чеку ручної гранати, чи кинути її на якусь відстань і в щось влучити.

А ось як отой недоумок Дельгадо потрапив до армії. Коли з ним розмовляв офіцер-вербувальник, він мав цілком нормальний вигляд і поводився теж нормально,- точнісінько як я, коли мене вербували до морської піхоти Сполучених Штатів. Дельгадо взяли до армії влітку того самого року, коли помер Роп Хепберн, і призначили на короткочасну службу, тісно пов'язану з «Круїзом віку до витоків природи». Його стройовий підрозділ посилено муштрували для того, щоб він бундючно продефілював перед місіс Онассіс та рештою гостей. Солдатам мали дати штурмові гвинтівки, сталеві каски й таке інше - все, крім боєприпасів.

І виявилося, що Дельгадо чудово вміє марширувати, полірувати мідні ґудзики та начищати до блиску чоботи. Але потім Еквадор захитався від економічної кризи, і солдатам видали бойові патрони.

Дельгадо являв собою жахливий приклад швидкої еволюції. А втім, таке траплялося з усіма солдатами. Я сам, коли мене після учбово-тренувального табору морської піхоти відіслали до В'єтнаму й видали бойові патрони, майже нічим не нагадував уже оте безпорадне теля, яким був до армії. І творив я куди гірші речі, ніж Дельгадо.

Так от, кіоск, до якого вдерся Дельгадо, стояв у ряду замкнених службових приміщень навпроти «Ельдорадо». Солдати, що протягли колючий дріт навколо готелю, вважали цей ряд будівель частиною своєї загорожі. Отож, коли Дельгадо проліз до однієї з них, трохи прочинив передні двері й виглянув надвір, то цим самим зробив пролом у загорожі, крізь який міг пройти хтось іще. Само цей пролом і був його внеском у майбутнє людства, бо дуже скоро крізь нього до готелю пройдуть вельми важливі особи.

Коли Дельгадо визирнув у щілину в дверях, то побачив двох своїх ворогів. Один із них розмахував маленьким радіоприймачем, здатним шматувати його мозок,- так, принаймні, він гадав. Але то був не радіоприймач то був «Мандаракс», а двоє уявних ворогів Дельгадо були 'Дзендзі Хірогуті та 'Ендрю Макінтош. Вони жваво простували з внутрішнього боку барикади - як і належало гостям готелю.

"Хірогуті все ще кипів од люті, а 'Макінтош жартував з японця, який надто серйозно сприймав життя. Вони саме проходили повз кіоск, де влаштував засідку Дельгадо. Одне слово, він вийшов з передніх дверей і застрелив їх обох на його думку, з метою самозахисту.

Отже, відтепер перед іменами Дзендзі Хірогуті та Ендрю Макінтоша я вже не ставитиму зірочок. Я це робив тільки для того, щоб нагадати читачеві, що вони ті двоє з шістьох гостей «Ельдорадо», які загинуть до заходу сонця.

І ось вони вже вбиті, і сонце опускається на світ, у якому мільйон років ч'ому стільки людей вважало, що вижити мають найсильніші.

Дельгадо, той, хто насправді вижив, знову причаївся в кіоску, але тепер він тримав на прицілі задні двері, де сподівався побачити ще ворогів, яких теж слід пережити.