GAME-OVER

_{Він простягнув руку просто з екрана.}

_{- Та швидше вже! — квапив їх Чипсет.}

_{Шана схопила його за руку й відразу опинилася по той бік екрана. За кілька секунд там же був і Рик.}

_{- Усе! Дуже добре, ми встигли! Вікно було відкрите лише на тридцять секунд, дуже вже багато енергії вимагає ця технологія, а як робила Гірея — так і не розкусили. Ну, здрастуйте! — Чипсет міцно потис руку Рику й церемонно вклонився Шані. — Поквапмося, ВП нас чекає, а йому чекати не личить. Він усе-таки Великий!}

_{Вони пішли знайомим довгим коридором замку. Ніяких слідів розгрому не залишилося. Усе було першокласно відремонтовано.}

_{- Красиво як! — не втрималася Шана.}

_{- Ти не бачила, що тут свого часу Оріг наробив, коли був циклопом. Останній день Помпеї! — відгукнувся Рик. — А зараз і правда нічого…}

_{- Ти не здумай так ВП сказати! Цей дизайн він особисто розробляв і пишається ним, як дитина. Треба говорити: «прекрасно, відпадно, неповторно»… Зрозумів? Усі великі, напевно, в душі трошки діти… Це ж враховувати треба! Ну ось і прийшли, заходьте!}

РОЗДІЛ 5 І знову ВП

_{ВП сидів за своїм столом у зовсім домашньому вбранні. На ньому була яскраво-червона шапочка з довгим козирком, одягнена задом наперед, на ній білими літерами було написано: «Отакий-бо я!», така сама червона футболка з короткими рукавами, на грудях було написано білими літерами питання: «Ну, як я?», а на спині такими ж літерами відповідь: «Повний відпад!». Доповнювали цей прикид сині спортивні штани.}

_{- Мої дорогі друзі! — радісно вигукнув ВП. — А де ж мій рятівник, де Васла? Я хочу потиснути його мужню руку!}

_{- Біля комп’ютера були тільки ми двоє, - із належним жалем сказав Рик, — усе сталося так швидко, що ми не встигли всі зібратися.}

_{- Дуже, дуже шкода! — засмучено проговорив ВП. — Ну, мої юні друзі, що у вас там трапилося?}

_{Рик коротко розповів ВП про останні події, не пропустивши, звичайно, здогад, що Гірея могла десь залишити свою цифрову копію.}