Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Албус Дамблдор, теперішний директор Гоґвортсу. Дамблдора вважають чи не найбільшим чарівником нашого часу, що надто вже уславився своєю перемогою 1945 року над чорним чаклуном Ґріндельвальдом, відкриттям дванадцяти способів використання драконячої крові та алхімічними дослідами, проведеними спільно з Ніколасом Фламелем. Професор Дамблдор захоплюється камерною музикою та грою в кеглі.

Гаррі знову перевернув картку й ошелешено побачив, що обличчя Дамблдора вже немає.

— Він щез!

— А ти гадав, він тут цілий день сидітиме? — здивувався Рон. — Ще повернеться!.. Ні, знову Морґана, а я вже маю аж шість таких. Хочеш собі? Можна почати колекцію.

Рон глянув на купку ще не розгорнутих шоколадних жабок.

— Пригощайся, — заохотив його Гаррі. — Слухай, але ж у маґлівському світі люди лишаються на фотках.

— Справді? Що, взагалі не рухаються? — Рон був приголомшений. —Дива!

Гаррі побачив, як Дамблдор з легенькою усмішкою нишком повернувся на фото. Рон так захоплено ласував жабками, що майже не зважав на картки з відомими чарівницями й чаклунами, зате Гаррі не спускав з них очей. Невдовзі він уже мав не тільки Дамблдора й Морґану, а й Генґіста Вудкрофтського, Альберика Ґраньона, Цирцею, Парацельса й Мерліна. Зрештою він відвернувся від друїдської Кліодни, що чухала собі ніс, і відкрив пакетик горошку на кожен смак "Берті Бот".

— Будь обережний з ним, — застеріг Рон. — "На кожен смак" означає, що його смак може бути якам завгодно. Тобто якісь горошинки будуть цілком звичайні — шоколадні, м'ятні чи мармеладні, — зате можуть трапитися такі, що смакуватимуть як шпинат, печінка чи фляки. Джорджеві здається, ніби одного разу йому потрапила горошинка зі смаком шмарків.

Рон узяв зелену горошинку, пильно на неї подивився і надкусив з одного боку.

— Бе-е-е! Бачиш? Капуста!

Вони добре розважилися, ласуючи горошком на кожен смак. Гаррі натрапив на грінки, кокосовий горіх, варену квасолю, полуницю, карі, траву, каву, сардину й навіть відважився надгризти краєчок дивної сірої горошинки, якої б ніколи не торкнувся Рон і яка виявилася перцем.

Краєвид за вікном ставав щораз дикішим. Зникли охайні лани й луки і натомість з'явилися ліси, звивисті річки й темно-зелені пагорби.

Хтось постукав, і до купе увійшов заплаканий кругловидий хлопець, якого Гаррі бачив на платформі номер дев'ять і три чверті.

— Перепрошую, — вибачився він, — ви не бачили мою жабку?

Коли вони заперечно похитали головами, він захлипав:

— Я загубив її! Вона завжди тікає від мене!

— Ще знайдеться, — заспокоїв Гаррі.

— Може. Гаразд, якщо десь побачите… — простогнав бідолаха й пішов далі.

— Не знаю, навіщо так перейматися, — здивувався Рон. — Якби я мав жабу, то загубив би її якнайшвидше. Хоча я маю Скеберса, тож краще помовчу.

Пацюк і далі дрімав у Рона на колінах.

— Що живий, що здохлий — однаково! — роздратовано поскаржився Рон. — Вчора я спробував трохи його прикрасити і зробити жовтим, але замовляння не подіяло. Ось зараз покажу, дивись…

Понишпоривши у своїй валізі, він дістав пошарпану чарівну паличку. Подекуди вона була пощерблена, а з одного краю виблискувало щось біле.

— Уже вилазить єдинорогова волосина. Гаразд!.. Тільки-но він підняв паличку, як прочинилися двері купе. Знову прийшов хлопець, від якого втекла жабка, та цього разу з ним була дівчинка, вже одягнута в нову гоґвортську мантію.

— Ви не бачили жабки? Невіл загубив жабку, — сказала дівчинка. Вона мала командирський голос, густе каштанове волосся й трохи завеликі передні зуби.

— Ми вже йому казали, що не бачили, — відповів Рон, але дівчинка не слухала, бо помітила в його руці паличку.

Ох, ти насилаєш чари? Ану ж поглянемо!

Вона сіла, а Рон геть збентежився:

— Е-е… Ну, добре… — Кахикнув і промовив:

Соняшник, масло і стиглий урюк,
Хай буде жовтим дурний цей пацюк!

Він махнув паличкою, але нічого не сталося. Скеберс і далі був заспаний і сірий.

— Ти певен, що це справжнє замовляння? — запитала дівчинка. — Бачиш, щось не виходить, правда? А я випробувала кілька простих замовлянь — просто так, і вони всі спрацювали. У моїй родині зовсім нема чарівників, і я так здивувалася, отримавши листа! Мені було так приємно! Це, звичайно, найкраща школа чарів, я чула про неї… я вже знаю напам'ять всі основні підручники… звичайно, сподіваюся, що цього мені вистачить… до речі, я Герміона Ґрейнджер, а ви?

Все це вона випалила, мов з кулемета, і Гаррі аж розгубився. Але глянувши на не менш збентеженоного Рона, він зрозумів, що не тільки він не вивчив підручників напам'ять, тож полегшено зітхнув.

— Я — Рон Візлі, — пробурмотів Рон.

— Гаррі Поттер, — відрекомендувався Гаррі.