Гаррі Поттер і келих вогню

— Трохи по мені пройшлася, — легковажно сказав Гаррі, згортаючи газету.

За слизеринським столом з нього реготали Мелфой, Креб та Ґойл. Вони крутили біля скронь вказівними пальцями, кривили божевільні гримаси і по-зміїному вивалювали язики.

— Як вона дізналася, що на віщуванні в тебе розболівся шрам? — спитав Рон. — Вона не могла там бути, не могла про це почути...

— Вікно було відчинене, — сказав Гаррі. — Я його відчинив, щоб подихати...

— Ви були на вершечку Північної вежі! — вигукнула Герміона. — Твій голос не міг долинути аж донизу!

— Це ж ти в нас розслідуєш магічні методи підслуховування! — відрізав Гаррі. — От і скажи, як їй це вдалося!

— Я намагалася! — мовила Герміона. — Але я... Але...

Дивний сонний вираз з'явився раптом на її обличчі. Вона підняла руку з розчепіреними пальцями і пригладила волосся.

— Що з тобою? — спохмурнів Рон.

— Все нормально, — майже не дихаючи, відповіла Герміона. Вона ще кілька разів провела долонею по волоссі і раптом, приклавши руку до рота, почала говорити в неї, наче в невидиму рацію. Гаррі з Роном перезирнулися.

— А я й не здогадувалася, — проказала Герміона, дивлячись перед собою. — Здається, я знаю... бо тоді ніхто більше не міг побачити... навіть Муді... і вона змогла б вибратися на підвіконня... але ж їй заборонено... їй абсолютно заборонено... Здається, ми її підловили! Я на дві секунди збігаю в бібліотеку — щоб переконатися!

З цими словами Герміона схопила портфель і вилетіла з Великої зали.

— У нас за десять хвилин екзамен з історії магії! — закричав їй услід Рон. Це ж треба, — обернувся він до Гаррі, — так ненавидить ту кляту Скітерку, що через неї готова спізнитися на екзамен. Ти що робитимеш на іспиті в Бінса — знову читатимеш?

Звільнений від підсумкових іспитів як чемпіон Тричаклунського турніру, Гаррі на кожному екзамені сидів у кінці класу й вишукував свіжі закляття для третього завдання.

— Мабуть, що так, — відповів він. Та саме тієї миті побачив, що до них наближається професорка Макґонеґел.

— Поттере, після сніданку чемпіони збираються в кімнаті за залою, — повідомила вона.

— Але ж завдання почнеться аж увечері! — злякавшись, що переплутав час, Гаррі перекинув яєшню.

— Мені це відомо, — сказала вона. — На останнє завдання запрошено родичів чемпіонів. Ця зустріч для вас — нагода з ними привітатися.

Професорка ліпша. Гаррі вражено дивився їй услід.

— Невже вона думає, що до мене приїдуть Дурслі? — ошелешено спитав він Рона.

— Не знаю, — сказав Рон. — Гаррі, я мушу бігти, бо спізнюся на екзамен. Бувай.

Гаррі доїдав сніданок, а Велика зала поступово порожніла. Флер Делякур підвелася з-за рейвенкловського столу і разом з Седриком зайшла в бічну кімнату. Крум незграбно подався слідом. А Гаррі навіть з місця не зрушив. Йому зовсім не хотілося туди йти. У нього не було рідних, не було кому приїхати й подивитися, як він ризикує життям. Але щойно він підвівся, міркуючи, що з таким самим успіхом може піти до бібліотеки й пошукати ще якихось заклять, як з дверей кімнати вигулькнула голова Седрика.

— Гаррі, йди сюди, тебе чекають!

Ошелешений до краю, Гаррі встав. Але ж Дурслі не могли тут з'явитися! Він рушив до дверей і відчинив їх.

Седрик зі своїми батьками стояв одразу за дверима. В одному з кутків Крум швидко розповідав щось по-болгарськи своїм чорнявим мамі й татові. Гачкуватий ніс він успадкував від батька. З протилежного боку кімнати Флер щебетала щось французькою, звертаючись до мами, яка тримала за руку молодшу дочку, Ґабріель. Дівчинка помахала Гаррі рукою. Гаррі помахав у відповідь. І тоді він побачив місіс Візлі та Білла. Вони стояли перед каміном і сяйливо йому всміхалися.

— Несподіванка! — радісно вигукнула місіс Візлі, коли широко усміхнений Гаррі підійшов до них. — Гаррі, ми надумали приїхати й на тебе подивитися!

Вона нахилилася й поцілувала його в щоку.

— Усе гаразд? — спитав Білл, щиро тиснучи Гаррі руку. — Чарлі теж дуже хотів приїхати, але не зміг вирватися. Він казав, що ти просто блискуче переміг рогохвістку.

Гаррі спостеріг, що Флер Делякур через материне плече розглядає Білла з помітним зацікавленням. Видно було, що ані довге волосся, ані намисто з іклів не викликає в неї обурення.

— Дуже люб'язно з вашого боку, — промовив Гаррі до місіс Візлі. — А я було подумав... що Дурслі...

— Гм... — місіс Візлі стисла губи. Вона завжди стримувалася, щоб не сказати при Гаррі нічого поганого про Дурслів, але, коли їх згадували, очі в неї спалахували.

— Як чудово знову тут опинитися, — промовив Білл, оглядаючи кімнату (Віолетта, подруга Гладкої Пані, підморгнула йому зі своєї рами). — Уже п'ять років тут не був. А та картина з божевільним лицарем є й досі? З сером Кадоґаном...

— О, так, — підтвердив Гаррі. З сером Кадоґаном він стикався торік.

— А Гладка Пані? — поцікавився Білл.

— Вона ще за моїх часів була тут, — сказала місіс Візлі. — Ніколи не забуду, як вона картала мене за те, що я повернулася до спальні о четвертій ранку..

— Що це ти робила поза спальнею о четвертій ранку? — здивувався Білл.

Місіс Візлі всміхнулася. Її очі весело заблищали.