Гаррі Поттер і напівкровний принц

- Я тут подумав. - вагаючись, сказав Гаррі. Було якось дивно висловлювати це припущення: воно більше пасувало б Герміоні, аніж йому, вам не здається, що вона могла… знаєте… закохатися в Сіріуса?

Герміона глянула на нього круглими від подиву очима.

- Чого тобі таке спало на думку?

- Не знаю, - стенув плечима Гаррі. - але вона ледь не розридалася, коли я згадав його ім'я… а ще її патронує тепер великий і чотирилапий… я так подумав, чи не став він… знаєте… ним.

- Цікава думка, - замислилася Герміона. - Але я все одно не розумію, навіщо їй було йти в замок для зустрічі з Дамблдором? Якщо вона справді лише заради цього тут з'являлася…

- А що я вам казав? - промугикав Рон з набитим ротом. - Вона стала трохи дивна. Розгубилася. Жінки, - велемудро прорік він Гаррі. - їх легко засмутити.

- Проте, - глузливо сказала Герміона, струснувшись від роздумів, - навряд чи можна знайти жінку, яка б сиділа півгодини набурмосена лише тому, що мадам Розмерту не розсмішив її анекдот про відьму, цілителя та мімбулус мімблетонію.

Рон надувся як індик.

-РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ- Після похорону

Над вежами замку дедалі частіше з'являлися клаптики ясно-синього неба, але ці ознаки наближення літа не поліпшували настрою Гаррі. Він зазнав невдачі і в спробах з'ясувати, що таємно робить Мелфой, і в намаганнях зав'язати зі Слизорогом розмову, яка могла б якось спонукати професора поділитися тим спогадом, що він його тлумив у собі вже десятки років.

- Востаннє тобі кажу, забудь про Мелфоя, - наполегливо нагадала Гаррі Герміона.

Вони сиділи втрьох після обіду в сонячному закутку подвір'я. Герміона і Рон тримали в руках брошурки Міністерства магії «Поширені помилки явлення і як їх уникати», бо мали сьогодні складати іспити з явлення, та ці брошурки чогось не дуже заспокоювали їм нерви. Рон здригнувся й заховався за Герміоною, коли з-за рогу вийшла якась дівчина.

- Це не Лаванда, - втомлено зітхнула Герміона.

- Ой, добре, - зрадів Рон.

- Гаррі Поттер? - запитала дівчина. - Мене попросили передати тобі оце.

- Дякую.

У Гаррі обірвалося в грудях, коли він узяв маленький сувійчик пергаменту. Дівчина відійшла, а він буркнув:

- Але ж Дамблдор казав, що в нас не буде уроків, доки я не здобуду той спогад!

- Може, він хоче перевірити, як у тебе справи? - припустила Герміона, поки Гаррі розгортав сувій; однак замість Дамблдорового вузенького похилого почерку він побачив незграбні закарлючки, що їх було важко розібрати ще й тому, що чорнило на пергаменті в кількох місцях розпливлося, позалишавши великі плями.

Дорогесенькі Гаррі, Роне й Герміоно!

Учора вночі помер Араґоґ. Гаррі й Роне, ви його бачили і знаєте, який він був файненький. Герміоно, я знаю, що він би тобі сподобавси. Я красненько вам би подякував, якби ви нині прийшли на похорон. Я планую зробити се в надвечір'я, то була найулюбленіша його пора. Я знаю, що вам не можна так пізно ходити, але ви можете скористатися плащем-невидимкою. Не

турбував би вас, але мені самому буде тяжко.

Геґрід.

- На, подивися? - подав Гаррі цидулку Герміоні.

- О Господи, - зойкнула дівчина, швиденько її проглянула й передала Ронові, який читав, не вірячи своїм очам.

- Та він здуріві - сердито вигукнув Рон. - Та почвара радила своїм родичам зжерти мене й Гаррі! Пропонувала їм почастуватися! А тепер Геґрід сподівається, що ми підемо оплакувати його жахливе волохате тіло!

- І це ще не все, - додала Герміона. - Він просить, щоб ми вийшли з замку ввечері, хоч і знає, що заходи безпеки тепер посилені в мільйон разів, і якщо нас упіймають, то клопоту не обберешся.

- Ми вже його раз уночі відвідували, - нагадав Гаррі. -Так, але не з такої ж оказії! - не вгавала Герміона. -

Ми часто ризикували, щоб допомогти Геґрідові, а тут… Араґоґ уже мертвий. Якби хоч треба було його рятувати…

- …то я тим паче не захотів би йти. - твердо заявив Рон. - Герміоно, ти його не бачила. Повір, смерть йому піде тільки на користь.

Гаррі забрав цидулку і глянув на чорнильні плями, що її вкривали. Це явно були сліди сліз, що рясно крапали на пергамент…

- Гаррі, навіть не думай іти, - сказала Герміона. - Не варто за таке безглуздя заробляти покарання. Гаррі зітхнув.

- Та я знаю,- погодився він, - Мабуть, доведеться таки Геґріду ховати Араґога без нас.

- Поховає й сам. - зраділа Герміона. - Слухай, на уроці настійок майже нікого не буде, бо ми всі складаємо іспит… спробуй якось підкотитися до Слизорога!

- Думаєш, п'ятдесят сьома спроба закінчиться успішно? -гірко всміхнувся Гаррі.

- Успішно, - раптом обізвався Роя. - Гаррі, саме так… зроби, щоб вона закінчилася успішно!

- Що ти маєш на увазі?