Гаррі Поттер і орден Фенікса

Наближався перший квідичний матч сезону між Ґрифіндором та Слизерином, і зібрання ДА довелося відкласти, бо Анжеліна наполягала на майже щоденних тренуваннях. Уже давно не розігрувався кубок з квідичу, тож це лише підігрівало інтерес і створювало навколо майбутнього матчу збуджену атмосферу. Результат мав неабияке значення і для рейвенкловців та гафелпафців, адже впродовж року вони теж мали провести зустрічі з кожною з цих команд. Вихователі гуртожитків команд-суперниць прагнули, щоб перемогли саме їхні вихованці — хоч і намагалися не виявляти своїх честолюбних бажань у розмовах про чесну спортивну боротьбу. Гаррі зрозумів, як сильно професорка Макґонеґел прагне перемоги над Слизерином, коли вона цілий тиждень перед матчем не давала їм домашніх завдань.

— Думаю, ви зараз і так перевантажені, — сказала вона ніби між іншим. Ніхто не повірив своїм вухам, поки вона не глянула на Гаррі та Рона й суворо додала: — Хлопці, я вже звикла, що квідичний кубок стоїть у мене в кабінеті, і дуже не хотіла б віддавати його професорові Снейпу, тож використайте вільний час для додаткових тренувань. Добре?

Снейп допомагав своїм не менш фанатично. Він так часто замовляв квідичне поле для слизеринських тренувань, що ґрифіндорцям нелегко було туди пробитися. А ще він заплющував очі на численні спроби слизеринців заклясти в коридорах ґрифіндорських гравців. Коли Алісія Спінет опинилася в шкільній лікарні, бо її брови стали так швидко й густо рости по всьому обличчі, що невдовзі заважали їй не тільки бачити, а й говорити, Снейп наполягав, що образ, знущань та залякувань. Слизеринці, серед яких були значно кремезніші за Рона семикласники, шипіли, зустрічаючи його в коридорах: "Візлі, ти вже домовився про ліжко в лікарні?" Рон від цього зеленів. А коли Драко Мелфой за кожної нагоди передражнював Рона, вдавано впускаючи з рук квафела, Ронові вуха наливалися кров'ю, а руки так тремтіли, що могли б тоді випустити все, що завгодно.

Під завивання вітру й лопотіння злив минув жовтень і настав холодний, мов застиглий чавун, листопад з ранковими заморозками та крижаними протягами, що обпікали обличчя й руки. Небо і стеля Великої зали стали перламутрово-сірі, вершини гір навколо Гоґвортсу вкрилися снігом, а температура в замку так понизилася, що багато учнів на перервах носили в коридорі грубі рукавиці з драконячої шкури.

Ранок перед матчем видався холодний і ясний. Коли Гаррі прокинувся й глянув на Ронове ліжко, то побачив, що той сидить, обхопивши руками коліна, й напружено дивиться перед собою.

— З тобою все нормально? — поцікавився Гаррі.

Рон мовчки кивнув головою. Гаррі яскраво пригадав, як Рон колись випадково наклав був сам на себе слимакоблювальне закляття. Тоді він теж був блідий і спітнілий, і так само не бажав розкривати рота.

— Тобі треба поснідати, — підбадьорливо сказав Гаррі. — Ходімо.

Велика зала, коли вони туди прийшли, швидко заповнювалася. Розмови лунали голосніше, а загальний настрій був бурхливіший, ніж завжди. Минаючи слизеринський стіл, хлопці почули якийсь гамір. Гаррі озирнувся й побачив, що всі слизеринці, окрім звичних срібно-зелених шарфів та капелюхів, мали ще й сріблясті значки у формі якихось корон. Багато хто, голосно регочучи, махав Ронові рукою. Гаррі намагався прочитати, що написано на значках, але не хотів надовго зупинятися — щоб Рон якомога скоріше минув цей стіл.

За ґрифіндорським столом, де всі були одягнені в червоно-золотисте, їх зустріли оплесками, проте, замість піднести Ронові настрій, це чомусь остаточно підірвало його бойовий дух. Він гепнувся на лаву з таким виглядом, ніби це була його прощальна трапеза.

— Я, мабуть, прибацаний, що взявся за це, — хрипко прошепотів він. — Псих.

— Не верзи дурниць, — рішуче заперечив Гаррі, передаючи йому кукурудзяні пластівці, — усе буде добре. Мандраж — це нормально.

— Я нуль без палички, — хрипів Рон. — Нікчема. Зовсім не вмію грати. Що я собі думав?

— Візьми себе в руки, — суворо наказав Гаррі. — Згадай, як ти недавно відбив м'яча ногою. Навіть Фред і Джордж визнали, що це найвищий пілотаж.

Рон повернув до Гаррі перекошене обличчя.

— Це сталося випадково, — жалюгідно прошепотів він. — Я не збирався... просто зірвався з мітли, коли ви всі не бачили, а тоді, вилазив назад і випадково зачепив ногою квафел.

— Ну... — Гаррі насилу отямився від цієї не дуже радісної новини, — кілька таких випадковостей — і гра наша!

Герміона й Джіні сиділи навпроти них, прикрашені золотисто-червоними шарфами, рукавичками та стрічками.

— Як настрій? — запитала Джіні в Рона, що втупився в миску з недоїденими пластівцями й молоком, ніби хотів у ній утопитися.

— Він трохи хвилюється, — відповів за нього Гаррі.

— Це добре, бо іспити теж добре не складеш, якщо перед тим не похвилюєшся, — бадьоро озвалася Герміона.