Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— А тепер, — сказав Гаррі, коли вони відпустили один одного, — залишається знайти наш намет.

Та знайти його було неважко. Хоч пробіжка темним лісом за ланню, здавалося, була довга, дорога назад пліч—о—пліч з Роном забрала на диво мало часу. Гаррі не міг дочекатися, щоб розбудити Герміону, тож, радісно схвильований, перший зайшов у намет, а Рон плентався трохи позаду.

Після озера й лісу намет, освітлений лише схожими на проліски язичками полум'я, що й досі мерехтіло в мисці на підлозі, зустрів їх розкішним теплом. Герміона так міцно спала, скрутившись клубочком під ковдрами, що й не поворухнулася, коли Гаррі кілька разів її покликав.

— Герміоно!

Нарешті вона заворушилася і рвучко сіла на ліжку, відкинувши з чола волосся.

— Що сталося? Гаррі? Усе нормально?

— Так, усе добре. Навіть дуже добре. У мене все чудово. Тут ще хтось є.

— Як це? Хто?…

Вона побачила Рона з мечем у руках. З його одягу крапала на потертий килим вода. Гаррі відійшов у темний куток, зняв з плечей Ронів рюкзак і спробував злитися з стіною намету.

Герміона зісковзнула з ліжка й рушила до Рона, як сновида, не зводячи очей з його блідого обличчя. Зупинилася просто перед ним з розтуленими вустами й широко розплющеними очима. Рон видушив з себе слабку усмішку надії й підняв руки.

Герміона раптом кинулась на нього й почала щосили гатити кулаками, куди бачила.

— Ой… ой… відчепися! Чого ти?… Герміоно… ОЙ! —Ти… справжня… дупа… Рональде… Візлі! Кожнісіньке слово вона посилювала ударом. Рон задкував,

затуляючи голову, а Герміона наступала.

— Ти… приповз… сюди… через… місяці… місяці… де моя чарівна паличка?

Вона була готова вирвати її в Гаррі з рук, і той інстинктивно

відреагував.

— Протеґо!

Між Роном і Герміоною виріс невидимий щит. Наштовхнувшись на нього, вона впала спиною на підлогу. Випльовуючи з рота волосся, знову зірвалася на ноги.

— Герміоно! — вигукнув Гаррі. — Та вгамуйся…

— Не вгамуюся! — закричала вона. Гаррі ще не бачив її в такому дикому стані; вона просто знавісніла.

— Віддай мою чарівну паличку! Віддай мені паличку!

— Герміоно, будь ласка, не…

— Не кажи мені, що я маю робити, Гаррі Поттер! — репетувала вона. — Не смій! Віддай паличку! А ТИ!

Вона звинувачувальним жестом показувала на Рона, мовби збиралася його проклясти, і Гаррі не здивувався, що Рон відсахнувся від неї на кілька кроків.

— Я бігла за тобою! Кликала тебе! Благала, щоб ти повернувся!

— Я знаю, — пробелькотів Рон. — Герміоно, мені так жаль,

пробач…

— А, тобі жаль!

Вона пронизливо й нестримно зареготала. Рон зиркнув на Гаррі, шукаючи в нього підтримки, та Гаррі тільки безпомічно скривився.

— Ти повернувся через місяці… місяці… і думаєш, що все буде чудово, якщо ти просто скажеш "пробач"?

— А що ж мені ще казати? — крикнув Рон, і Гаррі зрадів, що Рон почав нарешті захищатися.

— Я навіть не знаю! — з ядучим сарказмом заволала Гермі—она. — Ану, подумай, Роне, напружся хоч на кілька секунд…

— Герміоно, — втрутився Гаррі, вважаючи це вже за удар нижче пояса, — він щойно мене врятував…

— Мені начхати! — верескнула вона. — Начхати, що він там зробив! Стільки часу! Та ми вже давно могли загинути…

— Я знав, що ви не загинули! — загорлав Рон, уперше її перекричавши, і підступив так близько, наскільки дозволяло закляття "щит". — Про Гаррі постійно пише "Віщун", про нього говорять по радіо, вас скрізь шукають, ходять чутки й дурнуваті балачки. Та якби ви загинули, я зразу б про це довідався. Ви просто не уявляєте, як це було…

— Як це було тобі?

Вона верещала на таких високих регістрах, що ще трохи— і ніхто, крім кажанів, її, мабуть, не почув би. Обурення її сягло апогею, вона на мить навіть утратила дар мови, і Рон миттю скористався з паузи.

— Я захотів повернутись тієї ж миті, як роз'явився, але нарвався на банду хапунів, Герміоно, й нікуди вже не міг піти!

— Банду кого? — перепитав Гаррі, а Герміона впала в крісло, так міцно схрестивши ноги й руки, що, здавалося, не зможе їх роз'єднати ще кілька років.

— Хапунів,—повторив Рон. —Ці банди скрізь, прагнуть заробити трохи золота, хапаючи маґлородців і зрадників роду, міністерство призначило винагороду за кожного впійманого. Я був сам, та ще й шкільного віку на вигляд, і вони страшенно зраділи, думали, що я маґлородець, що я переховуюсь. Довелося задурити їм голови, щоб не потягли в міністерство.

— І що ж ти їм наплів?

— Сказав, що я Стен Шанпайк. Перше, що прийшло в голову.

— І вони повірили?

— Та вони такі тупі! Один точно був наполовину троль, судячи зі смороду…

Рон зиркнув на Герміону, сподіваючись, що цей маленький жарт розм'якшить їй серце, але вона й далі дивилася з кам'яним обличчям, не розплітаючи рук.