Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Я ж тобі ще на тому тижні казав, Лавгуде, що ми повернемося тільки заради надійної інформації! Пригадуєш минулий тиждень, коли ти хотів обміняти дочку на ідіотський головний убір, що стікав кров'ю? А тиждень перед тим… —знову щось бахнуло й пролунав крик… — коли ти думав, що ми її віддамо, якщо ти надаси нам докази існування зім'ято… — бах! — … рогих… — бах! —хропачів?

— Ні… ні… благаю вас! — ридав Ксенофілій. —Там справді Поттер! Справді!

— А тепер ти нас покликав, щоб підірвати! — проревів смертежер. Посипався град ударів упереміш з воланням агонізуючого Ксенофілія.

— Селвине, зараз тут усе обвалиться, — почувся інший, холодний, голос, і відлуння від нього гайнуло покрученими сходами. — Сходи нагору завалило. Якщо розчистимо, будинок може впасти.

— Брехлива ти паскудо! — крикнув чаклун, якого звали Селвин. — Ти ніколи в житті не бачив Поттера? Думав заманити нас сюди і вбити? І ти ще надієшся повернути собі своє дівчисько?

— Я присягаюся… клянуся… Поттер нагорі!

— Геменум ревеліо, — пролунав голос під сходами.

Гаррі почув, як охнула Герміона, і його охопило дивне відчуття, ніби щось налетіло на нього, заливши все тіло своєю тінню.

— Селвине, нагорі справді хтось є, — різко сказав другий чоловік.

— Це Поттер, я ж кажу вам, що це Поттер! — ридав Ксено філій. — Будь ласка… прошу вас… віддайте мені Луну, поверніть мою Луну…

— Ти забереш своє дівчисько, Лавгуде, —сказав Селвин, — якщо піднімешся нагору й приведеш сюди Гаррі Поттера. Але якщо це змова, якщо це якась твоя витівка, і там сидить у засідці твій спільник, щоб заманити нас у пастку, то ми ще подумаємо, чи залишати тобі хоч шматок дочки, щоб було що поховати.

Ксенофілій заскиглив зі страху й відчаю. Щось засовалося й заскреготіло — Ксенофілій намагався продертися крізь завал на сходах.

— Швиденько, — прошепотів Гаррі, — треба зникати.

Він почав вибиратися з—під руїн, маскуючись шумом, що його здійняв на сходах Ксенофілій. Рона майже з головою засипало уламками. Гаррі й Герміона якомога тихіше підповзли до нього й спробували зіпхнути з його ніг важкий комод. Ксенофілієве гупання й скрегіт лунали дедалі ближче. Тим часом Герміона зуміла вивільнити Рона заклинанням "Політ".

— Ну що ж, — видихнула Герміона, коли почав трястися потрощений друкарський верстат, що перекривав сходи. Ксенофілій був за кілька кроків. Білими від пилюки губами Герміона спитала:

— Гаррі, ти мені довіряєш? Гаррі кивнув головою.

— Тоді добре, — пошепотіла Герміона, — дай мені плащ—невидимку. Роне, накинь його.

— Я? А Гаррі…

— Будь ласка, Роне! Гаррі, міцно тримай мене за руку, Роне, хапайся за моє плече.

Гаррі простяг ліву руку. Рон зник під плащем. Друкарський верстат, що перекривав сходи, завібрував. Ксенофілій намагався пересунути його заклинанням "Політ". Гаррі не знав, чого чекає Герміона.

— Тримайтеся, — прошепотіла вона. — Тримайтеся… будь—якої секунди…

Над поваленим сервантом з'явилося біле, як папір, обличчя Ксенофілія.

— Забуттятус! — крикнула Герміона, спрямувавши чарівну паличку йому в лице, а тоді повернула її на підлогу під ногами:

— Депрімо!

Вона пробила діру в підлозі. Друзі каменем шугонули вниз, Гаррі відчайдушно чіплявся за Герміонину руку. Знизу пролунав крик, і він ще встиг побачити двох чоловіків, що намагалися вислизнути з—під уламків стелі та потрощених меблів, що градом посипалися на них згори. Герміона крутнулася в повітрі і гуркіт від падіння будинку загримів у вухах Гаррі, коли вона знову потягла його в темряву.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ —

Смертельні реліквії

Гаррі, важко дихаючи, впав на траву й одразу ж схопився на ноги. Вони приземлилися в сутінках на краю поля. Герміона вже бігала навколо них, розмахуючи чарівною паличкою.

— Протеґо тоталум. … Сальвіо гексія…

— Зрадливий старий кровожер! — засапаний Рон виліз з—під плаща—невидимки й кинув його Гаррі. — Герміоно, ти геніальна, просто геніальна, я й досі не вірю, що ми вислизнули!

— Каве інімікум… чи ж я йому не казала, що то був ріг різкопроривця? Чи не попереджала? А тепер його будинок рознесло вщент!

— Так йому й треба, — буркнув Рон, оглядаючи свої подерті джинси й порізи на ногах. — Як думаєш, що вони з ним зроблять?

— Ой, маю надію, що не вб'ють! — простогнала Герміона. — Я тому й хотіла, щоб смертежери на мить побачили Гаррі, перш ніж ми зникнемо, й пересвідчилися, що Ксенофілій не брехав!

— А чого ж ти тоді заховала мене? —здивувався Рон.

— Бо всі думають, Роне, що ти лежиш хворий на бризкуху! Вони викрали Луну, бо її батько підтримував Гаррі! А що було б з твоєю родиною, якби вони довідалися, що ти з нами?

— А як же твої мама й тато?

— Вони в Австралії, — відповіла Герміона. — 3 ними все має бути добре. Вони ні про що й не здогадуються.

— Ти геніальна, —захоплено повторив Рон. —Так, Герміоно, геніальна,—палко підтримав його Гаррі, — не знаю, що б ми без тебе робили. Вона сяйнула усмішкою, але відразу спохмурніла. —А що ж буде з Луною?

— Якщо вони кажуть правду і вона ще жива… — почав було Рон.