Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Вони не могли з нею впоратися, хоч їх було четверо, а вона одна. Гаррі знав, що ця відьма наділена надзвичайною майстерністю, і не має жодної крихти сумління. Хапуни попадали, де стояли — всі, крім Ґрейбека, бо того нагнуло навколішки, з розпростертими руками. Краєм ока Гаррі бачив, як Белатриса з восковим обличчям нависла над вовкулакою, міцно стискаючи Ґрифіндорів меч.

— Де ти взяв цей меч? — прошепотіла вона Ґрейбекові, забираючи чарівну паличку з його безвольної руки.

— Та як ти смієш? — прохрипів він, змушений на неї витріщатися й не маючи змоги рухати нічим, крім рота. Вишкірив гострющі зуби. — Пусти мене, жінко!

— Де ти знайшов цей меч? — повторила вона, погрозливо махнувши ним перед самим його носом. — Снейп поклав його в мій сейф у "Ґрінґотсі"!

— Він був у їхньому наметі, — проскрипів Ґрейбек. — Кажу тобі, пусти!

Белатриса махнула чарівною паличкою, і вовкулака скочив на ноги, хоч і боявся до неї наближатися. Він прокрався за крісло і вчепился в його спинку брудними кривими кігтями.

— Драко, викинь це сміття з дому, — звеліла Белатриса, показуючи на непритомних хапунів. — Якщо не маєш сміливості їх порішити, то покинь їх на подвір'ї для мене.

— Не смій говорити з Драко, наче з… — розлючено вигукнула Нарциса, проте Белатриса заверещала:

— Тихо будь! Циссі, ситуація набагато серйозніша, ніж ти можеш собі уявити! Виникла дуже серйозна проблема!

Вона стояла, засапавшись, і розглядала руків'я меча. Тоді озирнулася на мовчазних бранців.

— Якщо це й справді Поттер, його не можна чіпати, — пробурмотіла вона не стільки іншим, скільки сама собі. — Темний Лорд бажає сам порішити Поттера… але якщо він довідається… я мушу… я мушу знати…

Вона знову повернулася до сестри.

— Полонених треба завести в підвал, поки я вирішу, що робити!

— Це мій дім, Вело, не наказуй у моєму…

— Виконуй! Ти й не підозрюєш, у якій ми небезпеці! — зарепетувала Белатриса. Видно було, що вона перелякана до божевілля. З її чарівної палички шугонула тонесенька цівка вогню, пропаливши дірку в килимі.

Нарциса мить вагалася, а тоді звернулася до вовкулаки.

— Заведи полонених у підвал, Ґрейбек.

— Стривай, — різко зупинила її Белатриса. — Усіх, крім… крім бруднокровки.

Ґрейбек аж закректав від насолоди.

— Ні! — крикнув Рон. — Візьміть краще мене, беріть мене! Белатриса вдарила його в обличчя, аж кімнатою покоти лася луна.

— Якщо вона помре під час допиту, ти будеш наступний, — сказала вона. — Зрадники роду, як на мене, нічим не кращі за бруднокровців. Відведи їх униз, Ґрейбек, і дивися, щоб усе було надійно, але більше нічого з ними не роби… поки що.

Вона шпурнула Ґрейбекові його чарівну паличку, а тоді вийняла з—під мантії короткого срібного ножа. Розрізала ним мотузки, відділила Герміону від решти бранців і поволокла за коси на середину кімнати. Ґрейбек тим часом, тримаючи перед собою чарівну паличку, з якої ніби струменіла невидима нездоланна сила, повів усіх інших до дверей, що вели в темний перехід.

— Думаю, вона дасть мені шматочок дівульки, коли її ухе кає? — пробурмотів собі під ніс Ґрейбек, ведучи бранців по коридору. — Я б не відмовився від одного—двох шматочків, а ти, рудий?

Гаррі відчував, як тремтить Рон. Вовкулака штовхав їх крутими сходами. Були й досі зв'язані спиною до спини і щомиті могли послизнутися й скрутити собі в'язи. Унизу Ґрейбек ударом чарівної палички відімкнув важкі двері, заштовхав усіх у вологе затхле приміщення й покинув у цілковитій темряві. Грюкнули, зачиняючись, двері, і не встигла ще згаснути луна цього звуку, як згори долетів жахливий, нелюдський крик.

— ГЕРМІОНО! — загорлав Рон, звиваючись і виборсуючись з мотузок, що всіх їх зв'язували, аж Гаррі мало не впав. — ГЕРМІОНО!

— Тихо! — сказав Гаррі. — Не кричи, Роне, треба придумати, що…

— ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!

— Треба щось придумати, перестань кричати… треба якось позбутися цих мотузок…

— Гаррі? — почувся з темряви чийсь шепіт. — Роне? Це ви? Рон перестав кричати. Неподалік щось заворушилося й Гаррі побачив, що до них наближається якась тінь.

— Гаррі? Рон? — Луна?

— Так, це я! Ой, ні, я ж не хотіла, щоб вас упіймали!

— Луно, можеш помогти зняти ці мотузки? —запитав Гаррі.

— О, так, зараз… тут є старий цвях, ми ним користуємось, якщо треба щось зламати… хвилиночку…

Нагорі знову заверещала Герміона. Після неї почувся й Белатрисин вереск, проте розібрати слова було неможливо, бо знову зарепетував Рон:

— ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!

— Містере Олівандер, — почув Гаррі Лунині слова. — Містере Олівандер, чи маєте ви цвях? Якби ви трошки посунулися… здається, він був біля глечика з водою…

За кілька секунд вона повернулася.

— Тільки не ворушіться, —попередила.

Гаррі відчував, як вона встромила цвях у міцні волокна мотузок, щоб хоч трохи послабити вузол. Згори долинув Белатрисин голос.

— Ще раз тебе питаю! Звідки у вас цей меч? Звідки?

— Ми його знайшли… знайшли… БУДЬ ЛАСКА! — Герміона знову закричала. Рон почав звиватися й іржавий цвях дряпнув Гаррі руку.

— Роне, будь ласка, не смикайся! — прошепотіла Луна. — Я ж не бачу, що роблю…