Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Білла й Флер, — підказав Рон. — Котедж "Мушля" на околицях Тинворта!

Ельф кивнув утретє.

— А тоді повертайся, — звелів Гаррі. —Ти зумієш це зробити, Добі?

— Звичайно, Гаррі Поттере, — прошепотів маленький ельф. Він побіг до ледь притомного містера Олівандера, схопив однією долонькою майстра чарівних паличок за руку, а другу простяг Луні й Дінові, однак ті не зрушили з місця.

— Гаррі, ми хочемо тобі допомогти! — прошепотіла Луна.

— Ми не можемо тебе покинути, — підтримав її Дін. —Та швидше ви! Побачимося в Білла й Флер.

Не встиг Гаррі договорити, як його шрам заболів ще нестерпніше, ніж досі. Кілька секунд він бачив перед собою не майстра чарівних паличок, а іншого чоловіка, що був такий самий старий і худющий, лише він зневажливо реготав.

— То вбий мене, Волдеморте, я прагну смерті! Та моя смерть не принесе тобі того, що ти шукаєш… ти ще так багато неспроможний зрозуміти…

Він відчув Волдемортову лють, але знову закричала Герміона, тож він заблокував мозок і повернувся в підвал, до всіх жахіть його теперішнього стану.

— Швидше! — благально крикнув до Луни й Діна. — Тікайте! Ми прибудемо одразу за вами! Тікайте!

Вони схопилися за простягнуту ельфову руку. Знову голосно ляснуло — і Добі, Луна, Дін та Олівандер зникли.

— Що це було? — крикнув у них над головами Луціус Мелфой. — Ви чули? Що за шум був у підвалі?

Гаррі й Рон перезирнулися.

— Драко… ні, поклич Червохвоста! Хай піде й перевірить! У кімнаті нагорі пролунали кроки і все затихло. Гаррі знав,

що там, у вітальні, прислухаються, чи не долинуть нові звуки з підвалу.

— Треба на нього напасти, — прошепотів він Ронові. Вибору в них не було. Якщо хтось зайде в підвал і побачить, що зникло троє ув'язнених, то їх уже ніщо не врятує. — Не гаси світло, — додав Гаррі, коли вони почули кроки на сходах і притислися до стіни по обидва боки дверей.

— Відійти назад, — пролунав Червохвостів голос. — Відійти від дверей. Я заходжу.

Двері відчинилися. Якусь частку секунди Червохвіст дивився у порожній підвал, засліплений сяйвом трьох мініатюрних сонць, що висіли в повітрі. І тут на нього стрибнули Гаррі й Рон. Рон схопив Червохвостову руку з чарівною паличкою й задер її вгору, а Гаррі затулив йому долонею рота, щоб не зміг і пискнути. Вони мовчки боролися. З Червохвостової чарівної палички сипалися іскри; його срібна рука схопила Гаррі за горло.

— Що там, Червохвосте? — гукнув згори Луціус Мелфой.

— Нічого! — крикнув у відповідь Рон, доволі стерпно зімі—тувавши сипкуватий Червохвостів голос. —Усе добре!

Гаррі ледве дихав.

— Хочеш мене вбити? — видушив з себе він, намагаючись одірвати від себе металеві пальці. — А я ж тобі врятував життя! Ти мій боржник, Червохвосте!

Срібні пальці послабили хватку. Гаррі цього не сподівався. Він приголомшено вивільнився, не відводячи долоні з Черво—хвостового рота. Побачив, як водянисті очиці цієї щуроподібної людинки розширилися від страху й подиву. Він був приголомшений не менше за Гаррі тим, що зробила його власна рука, скорившись малесенькому імпульсу милосердя, і почав боротися ще затятіше, наче спокутував цю мить слабкості.

— А ми заберемо оце, — прошепотів Рон, висмикуючи з Червохвостової руки чарівну паличку.

Зіниці Петіґру, роззброєного й безпорадного, розширилися від жаху. Погляд його ковзнув з обличчя Гаррі на щось інше. Його срібні пальці невблаганно наближалися до власного горла.

— Ні…

Навіть не думаючи, Гаррі спробував відтягти цю руку, але її неможливо було втримати. Це срібне знаряддя, що його подарував Волдеморт своєму найбоягузливішому слузі, повстало проти роззброєного й ні на що непридатного власника. Петіґру розплачувався за своє вагання, за мить співчуття. Його рука душила його у нього ж на очах.

— Ні!

Рон теж відпустив Червохвоста і тепер разом з Гаррі намагався відтягти металеві пальці, що стискалися на Черво—хвостовім горлі, та все було марно. Петіґру вже синів.

— Релашіо! —націлив Рон чарівну паличку на срібну руку, проте нічого не сталося. Петіґру впав на коліна, і в ту ж мить нагорі страхітливо заволала Герміона. Червохвостові очі закотилися на посинілому обличчі, він востаннє дриґнувся й затих.

Гаррі й Рон перезирнулися і, залишивши Червохвостове тіло на підлозі, побігли вгору по сходах і далі темним коридором, що вів до вітальні. Обережно підкралися до ледь прочинених дверей. Вони добре бачили Белатрису, яка дивилася на Ґрипхука, що тримав у довгопалих руках Ґрифіндо—рів меч. Герміона лежала в Белатриси під ногами й ледь—ледь здригалася.

— Ну? — запитала Белатриса. — Це справжній меч? Гаррі чекав, затамувавши подих і щулячись од болю в шрамі.

— Ні, — відповів Ґрипхук. — Це підробка.

— Ти впевнений? —випалила Белатриса. — Це точно?

— Так, —підтвердив ґоблін.

Вона полегшено зітхнула, з обличчя зійшла напруга.