Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— …а якщо колись побуваєш у нас, то я тобі цей ріг покажу. Тато мені про нього написав, але я ще його не бачила, бо смертежери забрали мене прямо з "Гоґвортського експреса", і я так і не потрапила додому на Різдво, —розповідала Луна, розпалюючи з Діном камін.

— Луно, ми ж тобі казали, — гукнула їй Герміона. — Той ріг вибухнув. То був ріг різкопроривця, а не зім'яторогого хропача…

— Ні, то був ріг хропача, — незворушно заперечила Луна. — Тато мені писав. Він уже, мабуть, відновив свою форму, бо ці роги, знаєте, самонаправні.

Герміона похитала головою й продовжила розкладати на столі виделки. До вітальні увійшов Білл, за ним зійшов сходами містер Олівандер. Майстер чарівних паличок і досі мав виснажений вигляд. Білл його підтримував однією рукою, а в другій ніс величеньку валізу.

— Я скучатиму за вами, містере Олівандер, — підбігла до старого Луна.

— А я —за тобою, люба, — поплескав її по плечах Олівандер. — Ти мене надзвичайно підтримувала в тому жахливому місці.

— Що ж, au revoir, містеге Олівандег, — поцілувала Його в обидві щоки Флер. —Тши вам не дюже вашко буде пегедати пакуночок Білловій тітоньці Мюгіель? Я й досі не повегнула їй діадему.

— Для мене це буде велика честь, — злегка вклонився їй Олівандер, — хоч такою дрібничкою віддячу за вашу щедру гостинність.

Флер вийняла потерту оксамитову коробочку й відкрила, щоб показати майстрові. Діадема блиснула й замерехтіла під низько повішеною лампою.

— Місячні камені й алмази, — сказав Ґрипхук, що непомітно заслизнув до кімнати. — Здається, ґоблінська робота?

— Оплачена чаклунами, — спокійно додав Білл, а ґоблін кинув на нього хитрий і водночас заперечливий погляд.

Пориви сильного вітру шмагали по вікнах котеджу, коли Білл з Олівандером вирушали в ніч. Усі інші посідали за столом. Торкаючись одне одного ліктями і практично не маючи змоги поворухнутися, почали їсти. У каміні потріскував вогонь. Гаррі помітив, що Флер майже нічого не їла. Вона щохвилини поглядала у вікно, але Білл повернувся ще до того, як вони з'їли першу страву. Його довге волосся було розкуйовджене вітром.

— Усе добре, — повідомив він Флер. — Олівандер влашту вався, мама з татом передають вітання. Джіні всіх цілує. Фред і Джордж доводять Мюріель до сказу, бо й далі розси лають товари совиною поштою прямо з її хати. Але вона зраділа, отримавши назад свою діадему. Бо вже думала, що

ми її вкрали.

— Ах, вона така charmante, твоя тітонька, — сердито буркнула Флер і махнула чарівною паличкою, від чого брудні тарілки самі поскладалися прямо в повітрі. Вона їх схопила й вийшла з кімнати.

— А мій татко зробив тіару, —повідомила Луна. — Точніше,

навіть корону.

Рон перехопив погляд Гаррі й захихотів. Гаррі зрозумів, що йому пригадався той дурнуватий головний убір, який вони бачили під час відвідин Ксенофілія.

— Він намагається відтворити втрачену діадему Рейвен—клов. Гадає, що вже визначив основні елементи. Козлоко—сові крильця відразу все змінили…

Раптом хтось грюкнув у вхідні двері. Усі повернули туди свої голови. З кухні прибігла злякана Флер. Білл зірвався з місця, цілячись на двері чарівною паличкою. Гаррі, Рон і Герміона зробили те саме. Ґрипхук мовчки зісковзнув під стіл. —Хто там? — крикнув Білл.

— Це я, Ремус Джон Люпин! — пролунав крізь завивання вітру голос.

Гаррі похолов зі страху. Що могло статися?

— Я — вовкулака, одружений з Німфадорою Тонке, а ти, тайнохоронець котеджу "Мушля", дав мені цю адресу і просив з'являтися за надзвичайних обставин!

— Люпин, — пробурмотів Білл, підбіг до дверей і розчинив їх навстіж.

Люпин ввалився через поріг. Білий на лиці, загорнутий у дорожній плащ, сивувате волосся розвіяне вітром. Він випростався, роззирнувся по кімнаті, щоб пересвідчитися, хто тут є, і крикнув на весь голос:

— Хлопчик! Ми назвали його Тед, на честь Дориного батька!

Герміона заверещала.

— Що?… Тонке… Тонке народила дитину?

— Так, так, народила дитину! — закричав Люпин. За столом здійнявся радісний лемент. Герміона й Флер пискнули разом: "Вітаємо!", а Рон вигукнув: "Ого! Нічого собі! Дитина!" — наче ніколи про таке й не чув.

— Так… так… хлопчик… — повторював Люпин, сам не свій від такого щастя. Він підійшов до стола й обняв Гаррі, так, ніби вони й не сварилися на площі Ґримо.

— Будеш хрещеним батьком? — запитав він, відпускаючи Гаррі з обіймів.

— Х—хто… я? —затинаючись, перепитав Гаррі.

— Та ти, а хто ж… Дора теж згодна, хто може бути кращий…

— Я…так… ого…

Гаррі був розгублений, здивований, захоплений. Білл побіг по вино, а Флер переконувала Люпина залишитися з ними на чарчину.

— Я не маю багато часу, мушу вертатися, —пояснив Люпин, усміхаючись усім присутнім. Він ніби помолодшав на кілька років. —Дякую тобі, Білле, дякую. Білл швиденько наповнив келихи. Усі встали.

— За Тедді Ремуса Люпина, — виголосив тост сам Люпин, — майбутнього видатного чаклуна!

— А на кого він схожий? —поцікавилася Флер.