Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Я мушу повернутися на Даунінґ—стріт, у резиденцію прем'єра. Я ще годину тому мав там бути, — сказав нарешті Кінґслі, востаннє глянувши в небо. —Повідомте, як повер нуться.

Люпин кивнув. Помахавши рукою, Кінґслі рушив у темряву до воріт. Гаррі почув легенький ляскіт, коли Кінґслі роз'явився за ворітьми "Барлогу".

Містер і місіс Візлі збігли з ґанку, Джіні за ними. Батьки спершу обняли Рона, а тоді повернулися до Люпина й Тонкс.

— Дякую вам, —сказала місіс Візлі, — за наших синів.

— Не кажи дурниць, Молі, — зніяковіла Тонкс.

— Як там Джордж? — поцікавився Люпин.

— А що з ним? — стривожився Рон.

— Йому відірвало…

Проте останні слова місіс Візлі заглушив радісний крик: з темряви спланерував і приземлився у дворі тестрал. З нього зіскочили Білл і Флер, розкошлані од вітру, проте неушкоджені.

— Білл! Слава Богу, слава Богу…

Місіс Візлі кинулася до нього, та він тільки на мить її пригорнув. Дивлячись батькові у вічі, Білл повідомив:

— Дикозор загинув.

Ніхто не озвався, не ворухнувся. Гаррі відчув, як у грудях щось обірвалося й полетіло кудись глибоко під землю, назавжди його покидаючи.

— Ми самі бачили, — сказав Білл. Флер кивнула головою, і в світлі з кухонного вікна зблиснули сльози на її щоках. — Це сталося тоді, як ми вирвалися з кола. Дикозор і Данґ були недалеко від нас, вони теж прямували на північ. Волде— морт… а він уміє літати… погнався за ними. Данґ запаніку вав, я чув, як він кричав, Дикозор намагався його зупинити, але той роз'явився. Волдемортове закляття влучило Дико— зорові прямо в обличчя, він упав з мітли і… ми нічого не могли вдіяти, нічого, у нас самих на хвості сиділо їх з пів десятка…

Біллові перехопило дух.

— Звісно, ви нічого не могли вдіяти, — сказав Люпин.

Усі стояли й дивилися одне на одного. Гаррі не міг осягнути гіркої звістки. Дикозор загинув… не може такого бути… Дикозор, такий витривалий, такий відважний, він завжди виходив з води сухий…

Ніхто нічого не сказав, та всі раптом усвідомили, що вже немає сенсу стояти на подвір'ї, й мовчки пішли за містером і місіс Візлі в "Барліг", у вітальню, де реготали Фред і Джордж.

— Що таке? —запитав Фред, побачивши їх. — Що сталося? Хто?…

— Дикозор, — відповів містер Візлі. — Загинув.

Усмішки близнюків перетворилися на болісні гримаси.

Ніхто не знав, що робити. Тонкс тихо плакала в хустинку. Гаррі знав, що їх з Дикозором поєднували дружні стосунки, вона була його улюбленицею, його протеже в міністерстві магії. Геґрід сів на підлогу в кутку, де було найбільше вільного місця, і витирав очі своєю хустинкою—як—скатертинкою. Білл підійшов до буфета й вийняв пляшку вогневіскі й чарки.

— Прошу, — він помахом чарівної палички роздав присутнім дванадцять повних чарок, а тринадцяту підняв сам.

— За Дикозора.

— За Дикозора, —повторили всі і випили.

— За Дикозора, —трохи запізно сказав Геґрід, гикнувши. Вогневіскі обпалило Гаррі горлянку; цей вогонь ніби знову запалив почуття, проганяючи заціпеніння й відчуття нереальності, додаючи відваги.

— То Манданґус зник? —перепитав Люпин, вихиливши чарку до дна.

Атмосфера в кімнаті миттю змінилась. Усі напружено дивилися на Люпина, воліючи, щоб він говорив далі, і водночас, здалося Гаррі, боялися того, що можуть почути.

— Я знаю, що ти думаєш, — сказав нарешті Білл, — я сам про це міркував. Вони нас чекали, правда? Але нас не міг зрадити Манданґус. Вони ж не знали, що буде семеро Пот— терів, це їх спочатку спантеличило. А якщо ви вже забули, то нагадаю, що саме Манданґус запропонував отак їх наду рити. Чого ж він тоді відразу не розкрив їм усі карти? Гадаю, що Данґ просто перелякався. Він не хотів у це встрявати, але Дикозор його примусив, а тоді за ними погнався Відомо— Хто. Тут кожен запанікує.

— Відомо—Хто діяв саме так, як і сподівався Дикозор, — шморгнула носом Тонкс. — Дикозор казав, що той шукатиме справжнього Гаррі біля найдосвідченіших, найвправніших аврорів. Спочатку він гнався за Дикозором, а коли Манданґус їх розкрив, полетів за Кінґслі…

— Т'ак, це все дьюже добге, — втрутилася Флер, — та все одно не пояснює, звідки вони знали, що ми забигаємо 'Аггі сьоготні. Хтось був дьюже недбалий. Хтось патякати язиком і виказав дату вильоту. Це єдине пояснення, чому вони знали дату, але не весь плян.

На її вродливому обличчі блищали сльози. Флер з викликом поглядала на всіх, мовби підбурюючи щось їй заперечити. Ніхто не заперечив. Тишу порушувало тільки гикання Геґріда, що безуспішно затуляв рот хустинкою—як—скатертинкою. Гаррі глянув на Геґріда, який зовсім недавно ризикував власним життям, щоб урятувати Гаррі… на Геґріда, котрого він любив, котрому довіряв, який колись здуру вибовкав життєво необхідну Воддемортові інформацію в обмін на драконяче яйце…

— Ні, — голосно промовив Гаррі, й усі здивовано поверну лися до нього: вогневіскі ніби додало гучності його голосу. — Тобто… якщо хтось і зробив помилку, — пояснив свою думку Гаррі, — і бовкнув зайве, то це ж не було навмисне. Не можна нікого звинувачувати, — додав він знову неприродно голос но. — Треба довіряти одне одному. Я вірю вам усім і не думаю, що хтось із вас міг здати мене Воддемортові.