Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Герміона махнула чарівною паличкою, щоб запалити старі газові світильники, і, здригаючись від протягів, сіла на канапі, міцно охопивши себе руками. Рон підійшов до вікна й ледь—ледь одхилив важку оксамитову портьєру.

— Нікого не видно, — доповів. — А якби на Гаррі зали шався Слід, то вони б уже десь тут бути. Я знаю, що вони не можуть зайти в будинок, але… що таке, Гаррі?

Гаррі скрикнув від болю — його шрам знову запалав і щось майнуло в голові, наче яскраве світло на воді. Він побачив велику тінь і відчувуяк тіло пронизала лють, що йому не належала, сильна й короттса, мов удар струмом.

— Що ти побачив? — запитав Рон, підступаючи до Гаррі. — Побачив його у мене вдома?

— Ні, просто відчув злість… він дуже злий…

— Але це могло бути в "Барлозі", —голосно вигукнув Рон. — Що ще? Ти нічого не бачив? Він когось закляв?

— Ні, я просто відчув злість… важко сказати…

Гаррі почувався зацьковано й розгублено, а Герміона аж ніяк не допомогла, спитавши переляканим голосом:

— Знову шрам? Та що ж це таке? Я думала, цей зв'язок розірвано!

— Було розірвано, на якийсь час, — промимрив Гаррі. Шрам і далі болів, заважаючи зосередитись. — Я… я думаю, зв'язок відновлюється щоразу, як він втрачає контроль над собою, так і раніше було…

— Тоді ти маєш закрити доступ до мозку! — різко сказала Герміона. — Гаррі, Дамблдор не хотів, щоб ти користався цим зв'язком, він хотів, щоб ти його розірвав, для того ти й мав навчитися блокології! Інакше Волдеморт може вселити у твій мозок фальшиві образи, згадай…

— Та я не забув, дякую, — огризнувся крізь зціплені зуби Гаррі. Йому не треба було нагадувати, що Волдеморт колись використав зв'язок між ними, щоб заманити його в пастку, і що все це тоді закінчилося смертю Сіріуса. Краще б він не розповідав їм, що бачив і що відчував. Тепер Волдеморт здавався ще загрозливішим, немовби намагався проникнути в кімнату через вікно, а біль у шрамі ставав дедалі нестерпніший і дедалі важче було з ним боротися: так, ніби стримуєш з останніх сил напад блювоти.

Він повернувся спиною до Рона й Терміни, вдаючи, що розглядає на стіні старий гобелен з фамільним деревом Блеків. Тут Герміона заверещала. Гаррі вихопив чарівну паличку й крутнувся на місці, побачивши срібного патро—нуса, що залетів у вікно вітальні, приземлився перед ними на підлозі, згустився в горностая й заговорив голосом Ройового батька.

— Родина в безпеці, не відповідайте, за нами стежать. — Патронус розчинився й зник. Рон чи то заскімлив, чи то застогнав і впав на канапу. Герміона сіла біля нього, хапаючи його за руку.

— З ними все нормально, все нормально! — прошепотіла вона, а Рон ледь помітно всміхнувся і обняв її.

— Гаррі, — сказав він з—над Герміониного плеча, — я…

— Нічого—нічого, — сказав Гаррі, ледь не вмліваючи від болю в шрамі. — Це ж твоя родина, ясно, що ти переживаєш. Я б теж переживав. — Він подумав про Джіні. — Та я й переживаю.

Біль у шрамі сягав найвищої точки, так, як це було в саду _в "Барлозі". Він ледве—ледве розчув Герміонині слова:

— Я не хочу залишатися сама. Може, візьмемо спальні мішки — я їх прихопила — і переночуємо всі разом?

Гаррі почув, що Рон погодився. Більше він не міг боротися з болем, мусив йому скоритися.

— Яв туалет, — промимрив він і швидко вийшов з кімнати, ледве стримуючись, щоб не бігти.

Насилу дійшов. Замкнув тремтячими руками за собою двері й обхопив руками голову, що розліталася від болю. Упав на підлогу, а тоді, забившись в агонії, відчув, як лють, що йому не належала, охоплює його душу, побачив довгу кімнату, освітлену тільки каміном, і білявого здорованя—смертежера на підлозі, що верещав і корчився. Над ним нависала худа постать з чарівною паличкою, а сам Гаррі говорив високим, холодним, безжальним голосом.

— Ще щось, Роул, чи закінчимо й згодуємо тебе Наджіні? Лорд Волдеморт цього разу навряд чи вибачить… Ти мене викликав, щоб повідомити, що Гаррі Поттер знов утік? Драко, дай Роулу ще раз відчути гіркоту нашого невдоволення… скоріше, якщо не хочеш сам зазнати мого гніву!

У камін полетіло поліно. Полум'я здійнялося вгору, освітивши на мить охоплене жахом бліде загострене лице. Відчуваючи, ніби виринає з глибокої води, Гаррі кілька разів глибоко вдихнув і розплющив очі.

Він лежав розпластаний на холодній чорній мармуровій підлозі, тдеред самісіньким його носом стирчав хвіст однієї з тих сріблястихзмійок, що підтримували ванну. Гаррі сів. Виснажене й перелякане Мелфоєве обличчя й досі тремтіло перед його очима. Гаррі ледь не знудило від побаченого, від того, що Волдеморт примушував робити Драко.

Хтось різко затарабанив у двері, й Гаррі аж підскочив, почувши дзвінкий Герміонин голос.

— Гаррі, тобі потрібна твоя зубна щітка? Я принесла.

— Ага, чудово, дякую, — спробував він відповісти якомога буденніше, а тоді встав, щоб відчинити двері.

— РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ —

Крічерова оповідь