Гаррі Поттер і таємна кімната

— РОЗДІЛ ДРУГИЙ — Попередження Добі

Гаррі ледь не скрикнув із несподіванки, але вчасно стримався. Маленька істота на ліжку мала великі кажанячі вуха і вирячені зелені очі завбільшки з тенісний м'яч. "Ага, то ось хто сьогодні вранці стежив за мною із живоплоту", — здогадався він.

Поки вони розглядали одне одного, з коридору долинув голос Дадлі:

— Можна взяти ваші плащі, містере й місіс Мейсон?

Істота зіскочила з ліжка і вклонилася так низько, що кінчик її довгого тоненького носа торкнувся килима. Одягнена вона була у якусь стару наволочку з прорізами для рук і ніг.

— Е-е… привіт, — боязко мовив Гаррі.

— Гаррі Поттер! — вискнула істота пронизливим голосочком (унизу його, мабуть, теж почули). — Добі так давно хотів зустрітися з вами… Це така честь…

— Д-дякую, — промимрив Гаррі.

Скрадаючись уздовж стіни, він опустився на стілець біля великої клітки, у якій спала Гедвіґа. Він хотів запитати: "Що ти таке?", але подумав, що це звучатиме не вельми делікатно, і тому спитав:

— Хто ти такий?

— Добі, паничу. Просто Добі. Ельф-домовик, — обізвалася істота.

— Ох!.. Справді? — здивувався Гаррі. — Е-е… я б не хотів бути нечемним, але… зараз не найкращий час для того, щоб у моїй спальні був ельф-домовик.

З вітальні долинув гострий, нещирий сміх тітки Петунії. Ельф похнюпився.

— Не те, що я тобі не радий, — швиденько додав Гаррі, — але… е-е… чому ти опинився саме тут?

— На те є причина, паничу, — поважно відповів Добі. — Добі прибув, щоб сказати вам, паничу… ні, це непросто… Добі думає, з чого починати…

— Прошу сідати, — ввічливо показав на ліжко Гаррі. На його жах, ельф раптом розридався — і то дуже голосно.

— "П-прошу сідати"!.. — лементував він. — Ніколи… ще ніколи…

Гаррі здалося, ніби голоси внизу затихли.

— Я перепрошую, — прошепотів він. — Я не хотів тебе образити.

— Образити Добі! — мало не задихнувся ельф. — Жоден чарівник ще ніколи не розмовляв з Добі як з рівним.

"Тсс!" — запанікував Гаррі і підштовхнув Добі назад на ліжко, де той почав гикати, нагадуючи якусь велику і потворну ляльку. Нарешті він опанував себе і вп'явся в Гаррі своїми зеленими очима, які сльозилися від захвату.

— Ти, мабуть, просто не зустрічав нормальних чарівників, — підбадьорливо сказав йому Гаррі.

Добі захитав головою. Потім, без попередження, підстрибнув і почав люто битися головою в шибку, приказуючи: "Поганий Добі! Поганий Добі!"

— Перестань! Що ти виробляєш? — зашипів Гаррі, скочив на ноги і знову посадовив Добі на ліжко. Гедвіґа прокинулась, голосно ухнула і шалено забилася крильми об клітку.

— Паничу, Добі мусив себе покарати, — пояснив ельф, очі якого дивилися вже трохи скоса. — Паничу, Добі мало не сказав чогось поганого про свою родину.

— Твою родину?

— Родину чарівників, яким прислуговує Добі… Паничу, Добі — ельф-домовик, і він зобов'язаний вічно служити одному домові й одній родині.

— А вони знають, що ти тут? — поцікавився Гаррі. Добі здригнувся.

— Ой, ні, паничу, ні… Добі мусить якнайтяжче покарати себе за це. Добі мусить прищемити собі вуха дверцятами духовки. Якщо вони колись про це довідаються, паничу…

— А хіба вони не помітять, коли ти прищемиш вуха дверцятами?

— Сумніваюся, паничу. Добі завжди себе за щось карає. Так велять господарі. Нагадують, що зайве покарання Добі ніколи не зашкодить.

— А чом ти не покинеш їх? Чом не втечеш?

— Паничу, ельфа-домовика треба відпустити. А та родина ніколи не відпустить Добі на волю… Добі служитиме їм аж до самої смерті…

Гаррі приголомшено подивився на ельфа:

— А я ще думав, який я нещасний, що мушу прожити тут ще один місяць, — сказав він. — Після цього Дурслі видаються мало не святими. А чи не може тобі хтось допомогти? Може, я?..

Майже відразу Гаррі пошкодував про сказане. Добі знову розридався від вдячності.

— Будь ласка, — нажахано зашепотів Гаррі, — будь ласка, заспокойся. Якщо Дурслі щось почують, якщо дізнаються, що ти тут…

— Гаррі Поттер питає, чи він може допомогти Добі!.. Паничу, Добі чув про вашу велич, але про вашу доброту він ніколи не знав…

Гаррі, відчувши, що його обличчя аж палає, заперечив:

— Хоч би що ти чув про мою велич, то все дурниці. Я навіть не найкращий першокласник у Гоґвортсі, а от Герміона…

Але раптом Гаррі затнувся, бо згадка про Герміону засмутила його.

— Гаррі Поттер сором'язливий і скромний, — шанобливо вимовив Добі, а його круглі очі аж сяяли. — Гаррі Поттер навіть не згадує про свою перемогу над Тим-Кого-Не-Можна-Називати.

— Над Волдемортом? — перепитав Гаррі. Добі сплеснув долонями, підняв руки над своїми кажанячими вухами і простогнав:

— Ой, не називайте цього імені, паничу! Не називайте цього імені!

— Перепрошую, — швиденько вибачився Гаррі. — Я знаю багатьох людей, які не люблять його називати: мій приятель Рон…

Гаррі знову затнувся. Згадка про Рона теж завдала йому болю.

Добі нахилився до Гаррі, і його очі були великі, мов фари.

— Добі чув, — прохрипів він, — що Гаррі Поттер удруге зіткнувся з Лордом Темряви всього кілька тижнів тому… Чув, що Гаррі Поттер врятувався знову.