Гаррі Поттер і таємна кімната

— Отак закінчує життя славетний Гаррі Пот-тер, — пролунав далекий Редлів голос. — Сам-один у Таємній кімнаті, покинутий друзями, переможений лордом Темряви, якому він так нерозважливо кинув виклик. Гаррі, ти скоро знову побачиш свою любу матусю-бруднокровку! Завдяки їй ти прожив дванадцять зайвих років, але лорд Волдеморт нарешті здолав тебе — ти, мабуть, і сам це розумієш.

Якщо так помирають, подумав Гаррі, то це не так і страшно. Навіть біль почав ущухати.

Але чи справді він помирає? Замість провалитися в пітьму, кімната набувала дедалі виразніших обрисів. Гаррі струснув головою і побачив Фоукса, що й далі тулився до його руки. Кружальце перлистих сліз сяяло довкола рани, — але де ж вона? Самої рани вже не було.

— Забирайся геть, пташе! — раптом пролунав Редлів голос. — Забирайся від нього! Я сказав, забирайся!

Гаррі підвів голову. Редл скерував на Фоукса чарівну паличку. Пролунав постріл, ніби з рушниці — а Фоукс знову злетів золотаво-червоним вихором.

— Сльози фенікса! — тихо вимовив Редл, дивлячись на руку Гаррі. — О, так!.. Як я міг забути про їхні лікувальні властивості…

Він глянув просто в обличчя Гаррі:

— Але яке це має значення? Фактично, так ще краще. Тільки ти і я, Гаррі Поттере. Ти і я.

Редл підняв чарівну паличку.

Рвучко махнувши крильми, знову з'явився Фоукс, і щось упало Гаррі на коліна — щоденник.

Якусь мить Гаррі і Редл, що й досі тримав над собою чарівну паличку, дивилися на нього. А тоді, навіть не роздумуючи, Гаррі схопив з підлоги василісковий зуб і застромив його в саму серцевину щоденника.

Пролунав жахливий, пронизливий крик, і зі щоденника струменем ринули цілі потоки чорнила, забризкуючи Гарріні руки й затоплюючи підлогу

Редл забився у корчах, закрутився, заверещав, закружляв, а тоді…

Він щез. Чарівна Гарріна паличка лунко впала на підлогу, і все стихло. Усе, крім чорнила, що й далі струменіло зі щоденника. Василіскова отрута пропалила в ньому велику діру.

Тремтячи усім тілом, Гаррі звівся на ноги. Йому паморочилося в голові, ніби він щойно подорожував з допомогою порошку флу. Він повільно підняв свою чарівну паличку й Сортувального капелюха, а тоді смикнув за руків'я і витяг з Василіскового піднебіння блискучого меча.

І тут з другого краю кімнати долинув тихий стогін. Заворушилася Джіні. Коли Гаррі підбіг до неї, вона вже сиділа, її ошелешений погляд ковзнув з величезної туші мертвого Василіска до Гаррі в просоченій кров'ю мантії, і зупинився на щоденнику в його руці. Затремтівши, вона голосно зойкнула й розридалася.

— Гаррі, Гаррі, я намагалася т-тобі все розповісти за сніданком, але не з-змогла через Персі!.. Ц-це була я, Гаррі… я… але, їй-богу, я не хотіла Ц-цього, мене примусив Р-редл. Він ме-мене контролював! .. А якгти вбив цю… цю з-зміюку? Д-де Редл? Я тільки п-пам'ятаю, як він вийшов зі щоденника. — Усе добре, Джіні. — Гаррі показав щоденника і Дірку від зуба. — 3 Редлом покінчено. Поглянь!.. І з ним, і з Василіском… Ходімо звідси…

— Тепер мене виженуть! — ридала Джіні, поки Гаррі незграбно допомагав їй підвестися. — Я мріяла вступити в Гоґвортс ще відтоді, як там учився Білл… А тепер д-доведеться вертатися додому, — щ-що скажуть мама й тато?

Фоукс чекав їх, ширяючи над входом до кімнати.

Гаррі ледь підштовхнув Джіні вперед; вони переступили через кільця мертвого Василіска й попрямували крізь лунку темряву назад до тунелю Гаррі почув, як позаду з неголосним шипінням зачинилися кам'яні двері.

Кілька хвилин вони ішли темним тунелем, а далі почули, як хтось удалині поволі пересуває каміння.

— Роне! — закричав Гаррі, наддаючи ходи. — Джіні жива! Я знайшов її!

Вони почули радісний крик, а за наступним поворотом побачили і самого Рона — він нетерпляче визирав крізь величенький отвір, який ухитрився розчистити в кам'яному завалі.

— Джіні! — Рон вистромив руку через отвір, щоб затягти її першою. — Ти жива! Повірити не можу! Що сталося?

Хотів пригорнути її, але Джіні зі сльозами відштовхнула його.

— Але ж усе о'кей, Джіні! — сяяв усмішкою Рон. — Усе закінчилося, усе… А звідки цей птах? Услід за Джіні в отвір залетів Фоукс.

— Дамблдор прислав, — відповів Гаррі, протискаючись крізь отвір.

— А звідки в тебе меч? — Рон здивовано витріщився на зброю, що виблискувала в руках Гаррі.

— Поясню, коли виберемося звідси, — відповів Гаррі, зиркнувши на Джіні.

— Але ж…

— Не тепер! — урвав його Гаррі. Він не знав, чи варто розповідати Ронові про те, хто відчинив Таємну кімнату; принаймні не перед Джіні. — А де Локарт? — Десь там! — хихикнув Рон, кивнувши головою на трубу, якою вони прибули до тунелю. — Він у кепському стані. Зараз побачите.

Услід за феніксом, чиї широкі крила пронизували пітьму м'яким золотавим сяйвом, вони дісталися до самої труби. Там сидів Ґільдерой Локарт і цілком безтурботно щось мугикав собі під ніс.

— Йому відбило пам'ять, — пояснив Рон. — Наслав сам на себе чари забуття. Нам нічого, а він не має уявлення, хто він, де він і хто ми такі. Він сам собі небезпечний. Я звелів йому піти й зачекати нас отут.

Локарт глянув на них вельми добродушно.