Гілея

Добре було Ользі з Петром. І свекруха попалася смирна, і свекор... Сам-один свекор і зостався тепер у хаті... Пасе свої отари. Колись з Петром вони чабанували, а тепер з Мартою... Дід Опанас не бере онуку на далекі вигони — жаліє, але Марта сама ходить до діда, щоб розрада була старому. До війни Петро відвозив дочку до своєї сестри в Завалля, щоб училася. Вирядять, бувало, Марточку восени і аж весною забирають. Три класи закінчила Марта, оце і вся наука. Добре, що Максим Карагач з району книжки возить, то вона вже гори їх поперечитувала. Каже, що поїдуть з Максимом екзамени за сім класів складати в район. Може, й складе, вчать же з Максимом і фізику, і арифметику проходять... А що ж далі буде з Мартою? Не полишає Ольгу тривога. Чого ж вона дочекається в цьому степу? Невже доведеться Марті до Парамона йти?.. До вдівця. Жодного ж хлопця нема на хуторі. Карагачів Максим? Так ще ж зелений... А Парамон торік, як з армії повернувся, до них приходив, безсовісний. Каже, віддайте мені Марту. А в самого ж лисина на всю голову. А не віддасте, каже, то сама прибіжить, бо природа свого требує...

Воно, може, й так, хочеться дівчині і ласки, і щоб хто додому провів. Та не приведи господи, щоб Марта до того Парамона бігала. Ото колись два льотчики приїздили, овець брали по наряду, то один і не відходив од Марти. Майор. Звати Сергієм, казав. Якби ж був нежонатий та... Але вже давно не показувався майор на хуторі... Літаки щодня літають над степом, він літає, та не приходить...

— Мамо, чого ж це ти така невесела? — Марта, уже вбрана, зайшла до кімнати.

— Я весела, дочко, — спробувала посміхнутися Ольга.

— Ну, тоді ходімо! — Марта взяла ножа і вислизнула на ганок. Стала й заніміла: з-за високого піщаного кургану сходило сонце. Його ще не було видно, але курган світився м’яким рожевим світлом.

Лежав безмежний принишклий степ, зливаючись вдалині з холодним осіннім небом. З гуркотом пронеслись над хутором два винищувачі. Марта помахала їм рукою. Нарешті з піску викотилося сонце, освітивши хату, подвір’я і Марту. Хата не здавалася зараз уже такою старою, вікна блищали, і два ганки не були такими низенькими. Цю хату дуже давно збудував дід Опанас, велику, на дві половини, бо сподівався, що синів буде багато... До кожної половини прилаштував по ганку. Покаті піддашки трималися на дубових стовпах, гладеньких і міцних. Один із гайків був Мартин. Дідусь, ще коли носив онуку на руках, завжди говорив, як вона виросте, то житиме в цій половині, і на підтвердження щороку, в день Мартиного народження, тато робив на дубовому стовпі ганку зарубку. Тато встиг зробити десять зарубок. Сьогодні вісімнадцяту зробила Марта.

Ольга дивилася, як Марта старанно вирізує рисочку на стовпі, мимоволі приміряючи, скільки їх ще вміститься на ньому. Стовп був високий: вистачить на всі Мартині літа. Аби лиш були вони щасливими...

— Поздоровляю тебе, Марто, з днем народження, — почула Марта і підвела голову. Ну, звичайно, це Максим. Бо з чужих тільки він поздоровляв Марту. На Овечому ,хуторі не дуже стежили за такими датами: живе чоловік, то й добре.

Максим — високий і худий, з блідим обличчям і синіми дівочими очима, був у білій сорочці і великому, видно, батьковому, галіфе. Марті хотілося розсміятися, бо такий кумедний Максим у цих штанях і черевиках на босу ногу, але вона стрималася, згадавши вчорашню їхню зустріч... Жаль його стало: Максим за ці три роки переносив їй гори книжок, ходячи за ними по сорок кілометрів. Він самотужки вчився і Марту примушував. До різних наук мав великий хист оцей худий високий хлопчина з Овечого хутора. Це помітила бібліотекарка з районного Будинку культури, привела його до школи, вчителі дали йому підручники і по змозі допомагали Максимові.

Вони з Мартою розв’язували алгебраїчні задачі, вчили ботаніку і знали найменші острівці на карті земних півкуль, яку приніс Максим. Він приходив улітку на вигони, і вони читали від сходу й до заходу сонця. Марта любила, коли Максим читав уголос. Вона лежала, заплющивши очі, й переживала все, що випадало на долю героїв.

Правда, колись Максим, читаючи книжки, пропускав сторінки, де писалося про любов чи про інтимні стосунки героїв. Тепер уже не пропускає. Взагалі Марта почала помічати, що останнім часом Максим і дивиться на неї якось не так, як раніше. А вчора зовсім збожеволів Максим та, напевно, й вона.