Глиняні ноги

Та все ж, все ж... Шкарпетка розумів, чому ніхто не тримав ґолемів подовгу. Це через ту манеру, коли оця дворука машинерія стоїть, вбирає твої слова і висновує з них... що? І ніколи не скаржиться. Та й не розмовляє взагалі.

Тож володіння ґолемом може непокоїти, і угоду з новим власником підпишеш із великим полегшенням.

— Щось багато останнім часом стало святих днів, — сказав Шкарпетка.

ЧАСОМ ТАК БУВАЄ.

Вони ж ніколи не сачкують, еге ж? Ґолеми існують, щоб працювати.

— Не знаю, чи впораємось ми... — почав Шкарпетка.

СЬОГОДНІ СВЯТИЙ ДЕНЬ.

— Ох, ну добре. Завтра маєш вихідний.

СЬОГОДНІ. СВЯТИЙ ДЕНЬ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ВЕЧОРА.

— Тоді чимшвидше повертайся, — безсило сказав Шкарпетка. — Або я... Швидко повертайся, почув?

Це була ще одна біда. Цим створінням неможливо було пригрозити. Їх ніяк не можна було позбавити платні, бо вони її не отримували. Їх неможливо було налякати. Рибогін казав, що один ткач із Сонного Пагорба наказав своєму ґолемові розбити себе молотом — і той це зробив.

ТАК. Я ПОЧУВ.

У певному сенсі те, ким вони були, не мало значення. Власне, їхня анонімність була необхідним елементом справи. Вони вважали себе частиною ходу історії, припливною хвилею прогресу та потоком майбутнього. Це були люди, які відчували, що Час Настав. Політичні режими можуть пережити напади варварських орд, божевільних терористів і таємні організації, але коли успішні й анонімні люди сідають за великий стіл і міркують про подібні речі, режими мають серйозні проблеми.

Один сказав:

— Принаймні це чистий спосіб. Безкровний.

— І, звісно, це піде на благо місту.

Всі поважно закивали. Що добре для них — добре і для Анк-Морпорка, це навіть не обговорювалося.

— І він не помре?

— Схоже, він просто лишатиметься... недужим. Мені сказали, що дозу можна міняти.

— Добре. Краще нехай він буде недужим, аніж мертвим. З Ветінарі я б на могилу не покладався.

— Я чув, він якось сказав, що віддає перевагу кремації.

— У такому разі лишається сподіватися, що попіл розвіють справді старанно.

— А як щодо Варти?

— А що Варта?

— А.

Правитель Ветінарі розплющив очі. Всупереч усякій логіці, йому боліло волосся. Він зосередився, і розмазана тінь біля ліжка набула вигляду Семюела Ваймза.

— А, Ваймзе, — слабко сказав він.

— Як почуваєтеся, ваша високосте?

— Воістину кепсько. Що то був за чоловік з неймовірно кривими ногами?

— Пончик Джиммі, ваша високосте. Колись він був жокеєм, і в нього був дуже товстий кінь.

— Біговий кінь?

— Схоже на те, ваша високосте.

— Товстий біговий кінь? Звичайно ж, перегони він ніколи не вигравав?

— Гадаю, ніколи, ваша високосте. Але саме на цьому заробив купу грошей.

— А. Він мені дав молока і якусь липку мікстуру, — Ветінарі зосередився. — Мені було добряче зле.

— Я так і зрозумів, ваша високосте.

— Дивний вираз. Добряче зле. Цікаво, і як він став загальноприйнятим? Звучить... веселенько. Власне, досить життєрадісно.

— Так, ваша високосте.

— Я ніби підхопив сильну застуду, Ваймзе. Голова не працює.

— Справді, ваша високосте?

Патрицій подумав. У голові йому явно засіло щось інше.

— А чому він досі пахне кіньми, Ваймзе? — поцікавився він.

— Він коновал, ваша високосте. Збіса хороший. Я чув, минулого місяця він лікував Страшну Фортуну, то вона впала лише на останньому кроці.

— Не дуже обнадійливо, Ваймзе.

— О, ну не знаю, ваша високосте. Вона звалилася мертвою, коли підійшла до стартової лінії.

— А. Розумію. Ну-ну. Ох і недовірливий же ви, Ваймзе.

— Дякую, ваша високосте.

Патрицій піднявся на ліктях.

— Ваймзе, нігті на ногах можуть боліти?

— Не можу знати, ваша високосте.

— Гадаю, зараз я б трохи почитав. Життя триває, еге ж?

Ваймз підійшов до вікна.

На краю балкона за вікном, втупившись у туман, скоцюрбилася страхітлива фігура.

— Констеблю Ринва, все спокійно?

— Так, фаша милоште, — відповіла проява.

— Я вікно зачиню. А то туман лізе.

— Маєте рацію, фаша милоште.

Ваймз зачинив вікно, защемивши кілька мацаків, які поступово розтанули в повітрі.

— Що це було? — спитав Правитель Ветінарі.

— Ґорґулья констебль Ринва, ваша високосте. Від нього мало толку на параді і збіса мало — на вулиці, але коли йдеться про те, щоб лишатися на одному місці, він неперевершений. Він — чемпіон світу з непорушності. Якщо вам потрібен переможець змагань зі стояння на стометровій дистанції, то це до нього. Коли ми ловили Глушила з Паркового провулка, він три дні провів на даху під дощем. І повз нього ніхто не прослизне непоміченим. А ще капрал Бурссон патрулює коридор, поверхом нижче перебуває констебль Толознебіж, констеблі Кремніт та Морен — у кожній із сусідніх кімнат, а сержант Щебінь постійно їх перевірятиме, і хто раптом засне, отримає такого копняка, що й ви, ваша високосте, про це дізнаєтесь, бо той покидьок проб’є собою стіну.

— Чудова робота, Ваймзе. Чи правильно я здогадуюся, що серед моїх охоронців немає жодної людини? Схоже, самі ґноми та тролі.

— Так безпечніше, ваша високосте.

— Ви про все подбали, Ваймзе.

— Сподіваюся, ваша високосте.