Глиняні ноги

Ну, це знову був цікавий тиждень (писав він). Я крутився скрізь як муха зсиньою дупою і Шо Ви Думали! Ми відкриваємо ще один Відділок на Балацькій вулиці, біля Затінків, тому тепер їх у нас неменше чотирьох включаючи Лялечки і Довгий Мур, а я тут єдиний Капітан тому кручуся цілий день. Особисто я часом скучаю по духу дружби старих часів коли були тіки я і Ноббі і Сержант Колон, алеж, зараз, століття Летючої Лисиці. Сержант Колон збираєцця у відставку вкінці місяця, він каже що пані Колон хоче що б він купив ферму, він каже знетерпінням чекає на спокійне життя в селі і щоб бути Близьким до Природи, я впевнений ви бажаєте йому удачі. Мій друг Ноббі все той же Ноббі тільки ще більше чим був.

Морква неуважно взяв з тарілки зі сніданком напівз’їдену баранячу котлету і простягнув її під стіл. Почулося «ням!».

«Хайтам як, повертаючись до роботи, у певнений, що говорив вам про Особливості Канатної Вулиці, хоча вони все ще базуються в Псевдополь-Ярді, але людям не подобаєцця коли поліцейські неносять уніформи, але Командор Ваймз каже що злочинці теж неносять уніформи тому всі хай ідуть наф*г».

Морква замислився. Те, що навіть після майже двох років життя в Анк-Морпорку він усе ще не почувався запанібрата з виразом «наф*г», багато говорило про капітана Моркву.

Командор Ваймз каже що раз є таємні злочини, то, треба щоб були й таємні поліцейські...

Морква замислився знову. Він любив свою форму. Іншого одягу він і не мав. Ідея про замаскованих Вартових була... ну, немислимою. Це було б ніби стати тими піратами, які плавають під фальшивими прапорами. Ніби стати шпигунами. Проте він сумлінно продовжив:

...і я у певнений, що Командор Ваймз знає що каже. Він каже що ми не будемо робити старомодну поліцейську роботу і ловити тільки тих нещасних які надто дурні щоб зуміти втекти!! Так і так це означає на багато більше роботи і нових людей у Варті.

Чекаючи, поки сформується нова фраза, Морква взяв з тарілки сосиску й опустив руку з нею під стіл.

Знову почулося «ням».

Поруч заметушився офіціант.

— Ще порцію, пане Морква? За рахунок закладу. Безкоштовну їжу Моркві пропонували всі до єдиного ресторани та кафе Анк-Морпорка. Власники кожного з них мали тверду й приємну впевненість у тому, що він завжди наполяже на оплаті.

— Ні, справді, було дуже смачно. Так, ось... двадцять пенсів, решти не треба, — сказав Морква.

— Як ваша юна панна? Я сьогодні її не бачив.

— Анґва? О, вона... у справах, знаєте, неподалік. Втім, я обов’язково перекажу їй, що ви питали.

Ґном радісно вклонився і поквапився далі.

Морква написав ще кілька сумлінних рядків, а тоді дуже тихо сказав:

— Її кінь з возом і досі біля пекарні Бронескибки?

З-під столу долинуло скавчання.

— Справді? Дивно. Продукцію порозвозили вже давно, а борошно й крупу зазвичай привозять не раніше обіду. Візник і досі там сидить?

Хтось тихо гавкнув.

— І для розвозу цей кінь має надто добрий вигляд. А ще візники під час простою зазвичай вішають коням на шиї торбу з кормом. І сьогодні — останній четвер місяця. Тобто у Бронескибки сьогодні день розрахунків з робітниками.

Морква поклав олівця і чемно помахав рукою, привертаючи увагу офіціанта.

— Пане Буре, можна чашку жолудевої кави? З собою.

У Музеї ґномського хліба на Карусельній неабияк хвилювався пан Гопкінсон, куратор музею. Окрім усього іншого, причиною такого хвилювання було те, що його щойно вбили. Але в цей момент він схильний був розглядати це як нехай і дошкульну, та все ж другорядну деталь.