Глиняні ноги

— Не слід було їм заважати, — сказав м’ясник. — Хіба ви не чули, про що гуде все місто? Я не матиму справи з жодним із них!

Він знову спробував зачинити двері, але Морква тримав їх ногою.

— У такому разі, боюся, ви чините правопорушення, — заявив Морква. — А саме — засмічення міської території.

— Ай, та серйозно!

— Я завжди серйозно, — сказав Морква.

— Він завжди серйозно, — підтвердила Анґва.

Шкарпетка щосили замахав руками.

— Нехай іде собі геть. Киш! Я не потерплю, щоб на моїй бійні працювали вбивці! Якщо ви такі розумні, забирайте його собі!

Морква натиснув на двері й відчинив їх навстіж. Шкарпетка відступив на крок.

— Пане Шкарпетко, ви що, намагаєтеся підкупити слугу закону?

— Ви ненормальний?

— Я завжди нормальний.

— Він завжди нормальний, — зітхнула Анґва.

— Вартовим не дозволяється приймати подарунки, — оголосив Морква. Він озирнувся на Дорфла, який самотньо стовбичив посеред вулиці. — Але я куплю його у вас. За чесну ціну.

Шкарпетка перевів погляд з Моркви на ґолема і назад.

— Купите? За гроші?

— Так.

М’ясник знизав плечима. Коли хтось пропонує тобі гроші, не час піддавати сумніву його нормальність.

— Ну що ж, це інша справа, — визнав він. — Коли я його купив, він коштував 530 доларів, але тепер він, звісно, набув нових умінь...

Анґва загарчала. Вечір видався не з легких, а запах свіжого м’яса дратував її відчуття.

— Секунду тому ви були готові віддати його задарма!

— Ну, віддати — то віддати, а бізнес є біз...

— Я заплачу вам долар, — сказав Морква.

— Долар? Та це грабунок серед бі...

Рука Анґви метнулася вперед і вхопила м’ясника за горло. Вона відчувала пальцями його вени, нюхом — його кров і страх...

Вона спробувала думати про капусту.

— Зараз уже вечір,

— прогарчала вона.

Як і той кувалдоносець у провулку, Шкарпетка дослухався голосу природи.

— Долар, — прохрипів він. — Гаразд. Чесна ціна. Один долар.

Морква пред’явив монету. Потім помахав своїм записником.

— Дуже важливо підписати угоду, — пояснив він. — Належним чином оформлена передача права власності.

— Авжеж, авжеж. Радий прислужитися.

Шкарпетка зацьковано поглянув на Анґву. З її посмішкою явно було щось не так. Він поквапливо нашкрябав кілька рядків.

Морква зазирнув через його плече.

Я Ґергардт Шкарпетка передаю предьявнику повне і цілковите правовластності на ґолема Дорфла вобмін на Один Долар і все шо він робитиме далі лежить найого відповідальності і немає ні якого відношеня домене.

Підписав Ґергардт Шкарпетка

— Цікава граматика, але ж на вигляд усе цілком законно, чи не так? — промовив Морква, забираючи папір. — Дуже дякую, пане Шкарпетко. Як на мене, всі сторони задоволені.

— Це все? Я можу йти?

— Звичайно, і...

Двері з грюкотом зачинилися.

— Молодець, — сказала Анґва. — Отже, тепер ти маєш ґолема. Ти дійсно знаєш, що віднині все, що він зробить, лежить на твоїй відповідальності?

— Якщо так, чому на вулицях трощать саме їх?

— Слухай, як ти збираєшся його використовувати?

Морква замислено поглянув на Дорфла, який втупився в землю.

— Дорфле?

Ґолем підняв погляд.

— Ось угода купівлі-продажу. Тобі не потрібен господар.

Ґолем двома товстими пальцями прийняв документ.

— Це означає, що ти належиш сам собі, — підбадьорливо сказав Морква. — Ти сам собі господар.

Дорфл знизав плечима.

— А чого ти чекав? — спитала Анґва. — Думав, він побіжить запускати святковий феєрверк?

— Здається, він не розуміє, — відказав Морква. — Деякі ідеї дуже нелегко вкласти іншим у голови...

Він раптом замовк.

Потому вийняв папера з Дорфлових пальців.

— Припускаю, що це може спрацювати, — сказав він. — Так, це буде мати вигляд певного... втручання. Але, зрештою, те, що вони таки розуміють, — це слова...

Він потягнувся, відкрив Дорфлів череп і вкинув угоду всередину.

Ґолем моргнув. Це означало, що його очі згасли й засвітилися знову. Він дуже повільно підняв одну руку і поплескав себе по маківці. Потім витягнув другу руку і став повертати її то так, то сяк, ніби ніколи раніше не бачив руки.

Подивився на свої ступні, роззирнувся на огорнуті туманом будинки. Поглянув на Моркву. Підняв погляд на хмари над вулицею. Знову поглянув на Моркву.

А тоді, дуже плавно, зберігаючи стійку «струнко», гупнувся навзнак на бруківку. Світло в його очах згасло.

— Ну ось, — сказала Анґва. — Зламався. Можемо йти?

— Очі ще трохи жевріють, — відгукнувся Морква. — Напевне, для нього це було трохи занадто. Ми не можемо його тут полишити. Можливо, якщо я вийму договір...

Він опустився біля ґолема на коліна і потягнувся до кришки на його черепі.

Дорфлова рука метнулася з такою швидкістю, що видавалося, ніби вона взагалі не рухалася. Просто раптом опинилася на капітановому зап’ясті.

— О, — сказав Морква, обережно забираючи свою руку. — Йому явно... кращає.

— Чш-ш-ш, — сказав ґолем.

Його голос змушував тремтіти сам туман.