Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

Опівночі Більбо розбудив Бомбура й собі скрутився калачиком у своєму куточку, не слухаючи, як старий гном дякує не надякується,– розумів, що навряд чи заслуговував на подяку. Скоро й заснув міцним сном, забувши до ранку всі свої гризоти. І знаєте, що йому снилося? Яєчня з шинкою.

Розділ сімнадцятий Буря

Наступного дня рано-вранці заграли сурми в таборі людей та ельфів. Незабаром гноми побачили гінця, що сам-один поспішав вузькою стежкою. Зупинившись віддалік, він окликнув гномів і спитав, чи вислухає Торін нове посольство, оскільки надійшли свіжі вісті, які міняли становище.

– Напевне, почули про Даїна,– сказав, почувши ці слова, Торін.– Дійшли й до них вісті про його наближення. Я так і знав, що вони стануть лагідніші від цього.– І крикнув гінцеві:-Нехай прийдуть невеликим гуртом, та без зброї, і я вислухаю їх!

Близько полудня знову замайоріли, винесені наперед, знамена Лісу й Озера. Потім показався загін із двадцятьох воїнів. Там, де починалася вузька стежка, загін склав на землю мечі й списи й підійшов до брами. Вражені гноми побачили серед посланців Барда й короля ельфів, а попереду виступав якийсь дідок: закутаний у плащ, із насунутим на чоло каптуром, він ніс в руках важкеньку дерев'яну скриньку, окуту залізом.

– Вітаю, Торіне!– гукнув Бард.– Ти досі не змінив свого рішення?

– Моє рішення не міняється від того, що зійшло й зайшло кілька разів сонце,– відказав Торін.– Невже ти прийшов, щоб ставити пусті запитання? І військо ельфів досі не відійшло, як я бажав! Поки цього не буде, ти марно ходиш на переговори до мене.

– І немає нічого, за що ти відступив би частину свого золота?

– Нічого, що ти чи твої друзі можуть запропонувати.

– А що ти скажеш про Гори-камінь Траїна?– спитав Бард, і тієї самої миті старий відчинив скриньку й підніс самоцвіт угору. З його долоні бризнуло навсібіч сяйво, біле та яскраве навіть при світлі дня.

Вражений і спантеличений, Торін онімів. Довго ніхто не порушував мовчанки.

Нарешті Торін заговорив, і голос його був здушений від гніву.

– Той камінь належав моєму батькові, отже він мій. Чому це я маю купувати свою власність?– Але подив охопив ватажка гномів, і він додав: – Але як ви добралися до цієї спадщини мого роду – коли варто взагалі питати про те, про що питають злодіїв?

– Ми не злодії,– відказав Бард.– Твоя власність буде віддана тобі за те, що належить нам.

– Як ви добралися до нього?– закричав Торін, якого вже охоплювала лють.

– Це я віддав їм камінь!– писнув Більбо, що визирав через мур і на ту хвилину був уже страшенно переляканий.

– Ти! Ти!– загримів Торін, обертаючись до гобіта й хапаючи його обома руками.– Ти, жалюгідний гобіте! Ти, куций… злодію!

Ватажкові гномів забракло слів, і він трусив бідолашного Більбо, мов кролика.

– Клянуся Дуріновою бородою! Хотів би я, щоб тут був Гандальф! Хай він буде проклятий, що вибрав тебе! Хай йому борода вилізе! А тебе я скину вниз на каміння!– закричав він і високо підняв гобіта.

– Стривай! Твою волю уволено!– мовив голос. Старий, що ніс скриньку, відкинув геть свого плаща з каптуром.– Ось Гандальф! І, як видно, прийшов я саме вчасно. Якщо тобі не подобається мій Викрадач, то, прошу тебе, не завдавай йому шкоди. Постав його на землю й вислухай, що він має сказати!

– Ви, бачу, всі в спілці проти мене!– сказав Торін, впустивши гобіта на верх муру.– Щоб я ще коли мав справу з яким чарівником чи його друзями! Ну, то що ти маєш сказати, пацючий нащадку?

– Леле! Леле!– мовив Більбо.– Я певен, усе це дуже прикра історія. Може, ви пам'ятаєте, як казали, що я можу вибрати сам свою чотирнадцяту частку? Можливо, я зрозумів вас надто дослівно – чував я, що гноми бувають чемніші на словах, ніж на ділі. А проте був же час, коли ви нібито вважали, що я вам даю якусь користь. Пацючий нащадок – отак! Оце й є всі ті послуги ваші й вашої рідні, що їх ви обіцяли мені, Торіне? Вважайте, що я розпорядився своєю часткою, як хотів, та й ділу кінець!

– Я так і вважатиму,– похмуро відказав Торін.– 3 тим я тебе й відпущу – і хай ми більш ніколи не здибаємося з тобою!– Тоді одвернувся й заговорив через мур:– Мене зраджено! Ви добре вгадали, що я не знесу втрати Гори-каменя, що викуплю цей скарб мого дому. За нього я віддам чотирнадцяту частку всього багатства сріблом і золотом, не рахуючи коштовних каменів. Але все це буде в рахунок частки, обіцяної цьому зрадникові, і з тим він і піде, а ви розподілите одержане, як захочете! Не сумніваюся, що він дістане мізерію.

Забирайте його, коли бажаєте, щоб він жив,– віднині він мені не друг, а ворог.

– Спускайся до своїх приятелів!– обернувся він до Більбо.– А то я скину тебе додолу.

– А як же золото й срібло?– спитав Більбо.

– Видамо тоді, як усе розподілимо,– заявив Торін.– Злазь!

– А доти ми затримуємо Гори-камінь у себе! – крикнув Бард.

– Не вельми гарним показуєш ти себе королем Самітної гори,– сказав Гандальф.– Та все ще може змінитися.