Година Бика

— Так, але наука не зуміла навіть з’ясувати сенс існування людини, — раптом перебив заступника директора новий оратор, чоловік з ріденькою і вузенькою борідкою, схожий на давніх монголів. — Люди не більше розуміють мету життя, аніж жахливі тварини суходолу й океану, які зникли з планет, тому я не схильний тішити себе, як наш вельмишановний начальник. В очах невігласів, чи то «кжи», чи вищих шарів суспільства, наука завжди має рацію, розбиваючи здавна усталені уявлення. Вони гадають, що наука сама по собі найблагородніший інструмент людини, викривлена тільки бридкою його вдачею, що вона найефективніша сила життя. Словом, у їхньому уявленні ми повинні завжди йти тільки науковим шляхом — магічним, який перетворював би вченого у чарівника й оракула! Яка іронія! Чи варто говорити, який гіркий урок одержали завдяки цьому забобонові народ і вся планета Ян-Ях!

Розрив між народом Ян-Ях і наукою був настільки великий, що спричинився до цілковитої некомпетентності більшості людей, які ставилися до вчених з містичним побоюванням. А ми платимо їм відсутністю найменшої турботи про долю народу.

Заступник директора дав знак головуючому, і той зупинив оратора:

— Вдруге за цей вечір виступи набирають недопустимої форми наклепу на науку та її чесних трудівників. Давайте краще послухаємо нашого гостя, його думку про науку, оцінку сьогоднішніх промов, хоч вони не пішли потрібним напрямком. Вір Норін підвівся, вибачився, що неточно зрозумів виступаючих, і сказав, що спробує викласти думку землян про науку в загальних рисах.

— Наука не знає і не може знати всієї неосяжності світу. І віра в те, що вона вже знайшла розв’язання всіх проблем, приведе до катастрофи. Так можуть думати тільки засліплені догматизмом або некритичним ентузіазмом люди. Жодне з відкриттів, жоден з великих законів не остаточні. Думають про повноту й закінченість науки звичайно догматичні голови в математиці, але ж це те саме, якби історик вирішив, що історія завершена. Що більше розвивається наше знаття, то більше загадок природи стає перед нами. Безмежне багатство найзвичніших явищ, невичерпне у своїй різноманітності, у звивистих шляхах історичного розвитку. Ми на Землі уявляємо науку як неосяжну роботу, що сягає вдалину на мільярди парсеків і в майбутні покоління на тисячі століть. Такий складний і загадковий всесвіт, що за минулі тисячоліття розвитку науки ми втратили зарозумілість древніх учених і привчилися до скромності. Одне з основних положень, якого ми вчимо наших дітей, говорить: «Ми знаємо лише мізерну частину з того, що нам належить знати…»

Легкий гомін подиву пройшов кімнатою, але вчені вміли слухати, і Вір Норін провадив далі:

— Природа, в якій ми живемо й частиною якої ми є, формувалася сотні мільйонів років через історичну зміну врівноважених систем. У її теперішньому вигляді ця складність настільки велика й глибока, що ми не можемо гратися з природою, користуючись вельми обмеженими науковими даними. Виграш тут дуже нечастий, випадковий, а програшів — безліч. Дуже давно на Землі люди, спокушені бажанням брати щось без особливих зусиль, за ніщо, грали на цінності. Однією з поширених ігор була рулетка, легко крутилося колесо з переділками, оточене нерухомим лімбом. На колесо кидали кульку, і зупинка колеса чи кульки — про це не збереглося відомостей — біля певних цифр на лімбі приносила виграші. Інакше гроші забирав власник машини. У ті часи люди не мали ніякого уяв^ лення про закони цієї гральної машини і, хоч підозрювали всю випадковість збігу, продовжували грати, програючи все майно, якщо своєчасно не йшли з ігрового будинку.

Так і нам не можна грати з природою, яка мільярди років сама грає навпомацки, бо це — її метод, підмічений ще сім тисячоліть тому в древній Індії і названий Раша-Ліла — «божественна гра». Наше завдання знайти вихід з ігрового будинку природи. Лише поєднання всіх сторін людського пізнання допомогло нам піднятися вище цієї гри, тобто вище богів Індії. Ми могли й не встигнути, бо в дедалі густішому інферно нашої планети Стріла Арімана могла б завдати непоправної шкоди. Я використав термін, можливо, незрозумілий вам, — густе інферно. Щоб не вдаватись до пояснень, визначимо його так: коли людина невміло проявляє удавану владу над природою, вона руйнує внутрішню гармонію, здобуту ціною квадрильйонів жертв на олтарі життя. «Коли ми зрозуміємо, що золошки і пшениця складають єдність, тоді ми візьмемо спадок природи в добрі, мудрі долоні», — сказав один учений. Таке, в найзагальніших словах, ставлення до науки на Землі.