Голодні ігри частина 2 (У вогні)

Запала довга пауза: всі ретельно обмірковували Бі-перів план. Мені він здавався фантастичним, майже неможливим. Але чому? Я за своє життя встановила тисячі пасток. Хіба це не таке саме сильце, просто з науковим підходом? Та чи воно спрацює? Але як ми, трибути, натреновані ловити рибу, рубати ліс і добувати вугілля, можемо ставити це під питання? Що ми взагалі знаємо про приборкування небесних сил?

Піта не втримався.

— Біпере, гадаєте, цей дріт і справді витримає струм такої сили? Він такий тоненький — чи не згорить він?

— Згорить, але струм усе одно встигне пробігти.

Власне, дріт спрацює як запобіжник: пропустить

струм — і згорить,— пояснив Біпер.

— Звідки тобі знати? — запитала Джоанна, яку пояснення Біпера анітрохи не переконали.

— Бо я його винайшов,— сказав Біпер трохи здивовано.— Це ж не просто дріт. Так само, як і блискавка — не просто природна блискавка, і дерево — не справжнє дерево. Джоанно, ти ж розумієшся на деревах краще за нас усіх. Справжнє дерево блискавка вже б давним-давно знищила, хіба ні?

— Так,— похмуро підтвердила Джоанна.

— Не хвилюйтеся за дріт — він спрацює так, як я сказав,— запевнив нас Біпер.

— А де будемо ми, коли це станеться? — поцікавився Фіней.

— Далеко в джунглях, в безпеці,— відповів Біпер.

— І кар’єристи будуть у безпеці, якщо не спустяться до води,— зазначила я.

— Щира правда,— озвався Біпер.

— Але морські мешканці просто зваряться,— пробурмотів Піта.

— Не просто зваряться,— сказав Біпер.— Боюся, більше нам морепродуктів поїсти не вдасться. Але й у джунглях є чимало їстівного, правда, Катніс?

— Так. Горіхи й пацюки,— відповіла я.— А ще у нас є спонсори.

— Тоді я не бачу жодних проблем,— мовив Біпер.— Та оскільки всі ми тут союзники і ця справа вимагає спільних зусиль, рішення за вами чотирма.

Ми точно як школярі. Не в змозі закинути його теорії нічого, крім елементарних зауважень. Які здебільшого навіть не мають стосунку власне до плану. Я підвела очі на збентежені обличчя товаришів.

— Чом би й ні? — нарешті промовила я.— Нам немає що втрачати. Якщо план провалиться, жодної шкоди не буде. А якщо все вийде, то це — реальний шанс позбутися ворога. Та навіть якщо нічого не спрацює і загинуть лише морські мешканці, принаймні Брут з Енобарією також залишаться без джерела харчування.

— Я підтримую, давайте спробуємо,— сказав Піта.— Катніс має рацію.

Фіней поглянув на Джоанну та звів брови. Він не наважувався підтримати план без її згоди.

— Гаразд,— нарешті вимовила вона,— в будь-якому разі це краще, ніж полювати на них у джунглях. До того ж вони навряд чи розкриють наш план, бо ми й самі його погано розуміємо.

Перш ніж обмотати дерево дротом, Біпер захотів його оглянути. Судячи з сонця, була дев’ята година ранку. Нам усе одно час уже було забиратися з узбережжя. Отож ми розібрали наш табір, перейшли ні ту ділянку узбережжя, яка межувала з сектором блискавки, й попрямували у джунглі. Біпер і досі був занадто слабкий і сам дертися на пагорб не міг, тому Пітз й Фінею довелося по черзі його нести. Я дозволилг Джоанні вести перед, бо хто як не вона родом із лісовогс округу, тож не дасть нам загубитися в лісі. Крім того я своїми стрілами завдам ворогу більшої шкоди, ні» вона своїми двома сокирами, тож я ліпше прикриватиму тил.

Важке задушливе повітря причавлювало мене до землі Від початку Ігор я ще жодного разу не дихнула вільно Хотіла б я, щоб Геймітч припинив надсилати нам хліб з Округу 3, а натомість прислав трохи хліба з Округу 4_; бо за ці два дні з мене вийшло пару відер поту, і хоча ми весь час їли рибу, організм вимагав солі. А ще було б непогано отримати шматочок льоду. Чи принаймні трішки холодної води. Я, звісно, вдячна за ту рідину, що ми видобували з дерев, але вона така ж тепла, як і морська вода, як і повітря, як і всі трибути, як і я. Ми всі туї скоро зваримося.

Коли до дерева було вже рукою кинути, Фіней запропонував мені вести перед.

— Катніс чує силове поле,— пояснив він Біперу та Джоанні.

— ^ує? — перепитав Біпер.

— Тим вухом, яке мені оперували в Капітолії,— пояснила я, думаючи: кого я намагаюся обдурити цією вигадкою? Біпера? Таж він, певна річ, пам’ятає, як сам пояснив мені, як визначати силове поле. До того ж силове поле взагалі не можна почути. Але Біпер, не знаю чому, не заперечив.

— Тоді, звісно ж, хай Катніс іде попереду,— промовив він, зупинившись на мить, щоб протерти стуманілі окуляри.— 3 силовими полями жартувати не варто.

Переплутати потрібне дерево з іншими було неможливо, бо воно височіло понад усіма. Я зірвала гроно горіхів і попросила всіх зачекати, а тоді повільно пройшлася схилом, жбурляючи горіхи попереду себе. Але силове поле я і без того побачила майже одразу, навіть до того, як у нього врізався горіх,— воно було кроків за п’ятнадцять від мене. Оглядаючи джунглі, праворуч я побачила високо над землею тремтливий квадрат. Я жбурнула в нього горіх — і почула характерне шипіння, що підтвердило мої підозри.

— Не відходьте далеко від дерева,— попередила я інших.