Голодні ігри частина 2 (У вогні)

Я огледіла Тренувальний центр. Піта був у зоні, де метали ножі. Морфліністи з Округу 6 у камуфляжній зоні розмальовували одне одному обличчя яскраво-рожевими хвилями. Трибут з Округу 5 вибльовував вино у зоні, де навчали битись на мечах. Фіней і жінка-трибут із його округу стріляли з лука у відповідній зоні. Джоанна Мейсон знову була голяка — мастила шкіру олією перед рукопашним поєдинком. Тож я вирішила нікуди не йти.

З Варисти і Біпера вийшло пристойне товариство. Вони були дружні, але не надто допитливі. Ми погомоніли про наші таланти; вони розповіли мені, що обоє — винахідники, тож мій удаваний інтерес до моделювання одягу сильно програвав у порівнянні з цим. Вариста розповіла про пристрій для текстильної промисловості, над яким вона працювала.

— Він визначає щільність тканини й вибирає міцність...— промовила вона, аж тут її увагою заволоділа соломинка, і вона не договорила.

— Міцність нитки,— закінчив за неї Біпер.— Автоматично. Це виключає можливість людської помилки.

Потім він розповів про свій нещодавній успіх: Біпер розробив музичний чип, такий маленький, що його можна заховати в коштовному камінчику, але музику він гратиме кілька годин. Я згадала, як Октавія розповідала про це перед весільною фотосесією, і вирішила, що це мій шанс перевести розмову на повстання.

— О так. Кілька місяців тому моя підготовча команда була страшенно засмучена через те, думаю, що не отримала цього вашого винаходу,— промовила я між іншим.— Мабуть, у вас були затримки з виконанням замовлень.

Біпер поглянув на мене понад окулярами.

— Так. А у вас хіба цього року не було затримок із відвантаженням вугілля? — запитав він.

— Ні... Ну, було кілька тижнів, коли нам прислали нового старшого миротворця з командою, але все швидко владналося,— промовила я.— Відвантаження вугілля, маю на увазі. Однак два тижні вдома для багатьох людей означало два тижні голодування.

Я думала, вони здогадаються, на що я натякаю. Що у нас повстання не було.

— Яка ганьба,— зронила Вариста трошки засмучено.— Мені ваш округ здавався дуже...— вона замовкла, збита з пантелику якимись своїми думками.

— Цікавим,— закінчив за неї Біпер.— Ми обоє так вважаємо.

Прикро було усвідомлювати, що їхній округ постраждав набагато більше за наш. Я відчувала, що повинна вступитися за своїх краян.

— Розумієте, у нас в Окрузі 12 мешкає зовсім небагато людей,— почала я.— Хоча, враховуючи теперішню кількість миротворців, ніхто б і не подумав. Але ми таки цікавий округ.

Ми вже рушили до зони, де навчали будувати житло, Вариста зупинилась і пильно подивилась на трибуну, де продюсери їли, пили, спілкувалися та зрідка поглядали на нас.

— Подивіться,— промовила вона, непомітно кивнувши на них. Я підвела очі й побачила Плутарха Ге-венсбі в розкішній пурпуровій мантії з хутряним комірцем — це означало, що тепер він старший продюсер. Він їв індичу ніжку.

Я не зрозуміла, чому це так здивувало Варисту, але зауважила:

— Так, цього року його призначили старшим продюсером.

— Та ні. Дивись, ось там, у кутку столу. Це ж...— почала Вариста.

Біпер примружив очі й поглянув понад окулярами.

-Це ж можна побачити неозброєним оком.

Я спантеличено вдивлялась у вказаному напрямку. І раптом теж побачила. В кутку столу ділянка завбільшки шість на шість дюймів заледве не вібрувала. Ніби повітря пульсувало невидимими хвилями, викривляючи ріг дерев’яного столу й бокал вина, який хтось поставив на край.

— Силове поле. Між нами та продюсерами провели силове поле. Цікаво, навіщо це? — здивувався Біпер.

— Либонь, від мене ховаються,— зізналась я.— Минулого року я на тренуванні пустила в них стрілу.

Біпер і Вариста здивовано втупились у мене.

— Мене спровокували... До речі, а всі силові поля мають такі точки?

— Тільки в слабких...— почала Вариста тихо.

— Місцях,— закінчив Біпер.— Узагалі-то поля повинні бути цілком невидимі.

Я хотіла розпитати більше, та оголосили обід. Я пошукала очима Піту, але він спілкувався з десятком переможців, тож я вирішила пообідати зі своїми новими приятелями з Округу 3. Може, ще й Сія до нас приєднається.

Коли ми дісталися обідньої зони, виявилося, що Пітина команда має інші наміри. Вони стягли всі маленькі столики докупи й об’єднали їх в один великий стіл, тож нам усім доведеться обідати разом. Що ж мені робити? Навіть у школі я уникала обідів за загальним столом. Відверто кажучи, мабуть, я б сиділа сама, якби Мадж за звичкою не приєднувалась до мене. Думаю, я б не відмовилась обідати з Гейлом, але він був на два класи старший за мене, тож розклад наших обідів ніколи не збігався.

Я взяла тацю і вирушила вздовж візочків, заставлених їжею. Піта наздогнав мене десь біля печені.

— Як справи?

— Добре. Нормально. Мені подобаються переможці з Округу 3,— відповіла я,— Вариста й Біпер.

— Справді? — перепитав він.— Інші з них глузують.

— І чому це не дивує мене? — промовила я.

Я згадала, як у школі Піту завжди оточував натовп друзів. Узагалі дивовижно, як це він звернув на мене увагу, а не подумав, як усі, що я дивачка.