Голодні ігри частина 3 (переспівниця)

Кастором, а брата представив Полідевком. Я думала, По-лідевк привітається, однак він тільки кивнув. Спочатку я вирішила, що він сором’язливий чи просто небагатослівний, але щось мене насторожило: форма його губ, неймовірні зусилля, які він докладав, коли ковтав,— і я все зрозуміла, Кастору навіть пояснювати не довелося. По-лідевк — авокс. Йому відтяли язика, він більше ніколи не заговорить. Мене вже не дивувало, що він ризикував життям заради знищення Капітолія.

Кімната поступово наповнювалася, і я приготувалася до суворого прийому. Однак єдиними людьми, на чиїх обличчях я помітила тінь невдоволення, були Геймітч (а він завжди такий) і Фульвія Кардью — вона кисло скривилася. Богзове обличчя від верхньої губи й аж до чола затуляла пластикова маска кольору шкіри — я не помилилася щодо перелому,— тому з його виразу важко було щось прочитати. Коїн із Гейлом приязно щебетали.

Коли Гейл сів поруч із моїм візком, я спитала:

— Заводиш нових друзів?

Його погляд ковзнув на президента, а тоді назад.

— Що ж, бодай один із нас має бути досяжний,— він ніжно торкнувся моєї скроні.— Як ти почуваєшся?

Мабуть, на сніданок до гарбузяної каші подавали тушкований часник: що більше збиралося людей, то різкішим ставав запах у кімнаті. У мене зненацька скрутило шлунок, і світло здалося занадто яскравим.

— Трохи в голові паморочиться,— відповіла я.— А ти як?

— Добре. З мене витягли кілька осколків. Дрібниці,— мовив він.

Коїн оголосила початок зборів.

— Наша акція «Атака в ефірі» офіційно розпочалася. Для тих, хто проґавив і вчорашню трансляцію першого ролика, і сімнадцять повторів, які відтоді спромігся прокрутити Біпер, пропонуємо ще один перегляд.

Сімнадцять повторів? Виходить, оператори не тільки відзняли потрібний матеріал, але й устигли вже змонтувати ролик і прокрутили його кілька разів! Очікуючи побачити себе на екрані, я неймовірно хвилювалася, мої долоні спітніли. А що як я й тут надто штучна? Така ж скута й несмілива, як була у студії, просто всі вважають, що кращого їм із мене все одно не витиснути? Перед кожним глядачем зі столу виїхав окремий екран, світло згасло, і в кімнаті запанувала мертва тиша.

Спочатку мій екран був чорний. А тоді в самому центрі запалахкотіла маленька іскорка. Вона розквітла, розрослася, тихо поглинаючи чорноту, аж поки весь екран не спалахнув вогнем, таким реальним і потужним, що я відсахнулася, уявивши його жар. Тоді з полум’я випірнула моя брошка з переспівницею. А потім залунав глибокий дзвінкий голос, який от уже кілька місяців переслідував мене у снах. Клавдій Темплсміт, офіційний ведучий Голодних ігор, мовив:

— Катніс Евердін, дівчина у вогні, й далі палає.

Раптом замість переспівниці на екрані з’явилась я у справжньому полум’ї й димі Округу 8. «Я хочу сказати повстанцям, що я жива. Що я тут, в Окрузі 8, де Капітолій щойно розбомбив шпиталь, повний неозброєних чоловіків, жінок і дітей. Не вижив ніхто...» З’явилося зображення шпиталю, який рухнув на наших очах, відчай у поглядах очевидців, але мій упевнений голос провадив: «Я хочу сказати повстанцям: якщо ви бодай на секунду повірили в те, що Капітолій вас помилує, коли ви погодитеся на перемир’я,— то ви дурите самі себе. Тому що в душі ви добре знаєте, хто вони такі й на що здатні». Знову постала я крупним планом: мої руки на знак протесту й відрази жестом обводили руїни. «Ось на що вони здатні! І ми повинні протистояти!» Далі показали направду фантастично змонтований бій. Град із бомб, ми тікаємо й падаємо на землю — моя рана крупним планом, велика та кривава — ми ліземо на дах і біжимо до кулеметів, повстанці випускають кілька кулеметних черг, а тоді ми з Гейлом знову і знову збиваємо капітолійські винищувачі стрілами... В наступному кадрі знову була я — рухалася до камери. «Президент Снігоу каже, що послав нам повідомлення? Що ж, у мене також є для нього повідомлення. Можете катувати нас, бомбардувати, палити наші округи, але спершу погляньте на це...» Камеру спрямували на охоплені полум’ям винищувачі. Стоп-кадр на капітолійському гербі, який поступово розпливався, а на його місці з’явилося моє обличчя. Я зверталася до президента, я кричала: «Вогонь поширюється легко! І якщо згоримо ми, ви згорите разом із нами!» Полум’я знову проковтнуло весь екран, і на ньому з’явилися слова жирним чорним шрифтом:

ЯКЩО ЗГОРИМО ми,

ВИ ЗГОРИТЕ З НАМИ

Чорні літери розпливлися й поглинули вогонь — екран став знову чорним.

У кімнаті повисла тиша, а тоді залунали гучні оплески та прохання прокрутити ролик іще раз. У відповідь Коїн натиснула кнопку повтору. Оскільки я вже знала, що буде в ролику, то спробувала уявити, ніби дивлюся його по телевізору в себе вдома на Скибі. Антикапітолійська реклама. Такого зроду ще не було! Принаймні не за мого життя.

Ролик закінчився, й екран почорнів удруге. Зненацька я зрозуміла, що мушу отримати відповіді на кілька запитань.

— Цей ролик показали усьому Панему? Його бачили в Капітолії?