Голова Якова

суші — це коли рис теплий, а риба холодна. У мене немає ніякої кризи. І в цьому стані я

зустрічаю найкрасивішу жінку, яку я коли-небудь бачив. І тепер я не можу не думати про

неї. Ти знаєш, про кого я?

— Здогадуюсь.

— Людині з моїм статусом потрібна така ж супутниця. Така ж велична, як і життя, яке я

живу. Я побачив, скільки може дати одна жінка, коли вона — жінка. Я зрозумів, що

матиму її. Але скажи мені, скажи, чому ця жінка так учинила зі мною? Чому?

Мовчанка.

— Алло... Ти слухаєш мене?

— Так.

— Другу ніч поспіль мені снилися павуки. Великі чорні павуки. Ні заснути, ні

прокинутись, знаєш, як це? Я думав, щось із печінкою. У гіршому разі виразка. А мені

сказали — пухлина. Уявляєш? Рак. Алло? Скажи щось.

— Мені страшно. Що ти будеш робити?

— Уже пізно щось робити. Мені сказали, вона як кинджал — проросте в печінку.

Тільки батя помер.

— А хіміотерапія?

— Йоланто... Яке красиве ім'я. Це гексаграма така. Називається «Уже кінець».

Передостання гексаграма, уже нема кому робити хімію... Я не буду більше говорити. На

добраніч, Йоланто. Лиш одне ще — не кажи нікому наразі, ага? Не кажи.

6.

— Алло?

— Ти вирішила подзвонити?

— Так. Я нікому не казала, так, як ти просив.

— Добре. Я хотів, щоб ти мене зрозуміла.

— Чому ти вирішив, що я можу тебе зрозуміти? Я не хвора на рак. Я не приречена, як

ти.

— Йоланто... Не кажи таке. Ти розумієш, ти єдина, хто може оцінити всю мою

ситуацію.

— Ти помиляєшся. Я не можу,

— Я тебе кохаю.

— Я тебе теж ні.

— Ти сука.

— Так, я сука, а ти хворий на рак. Па-па.

7.

— Чому ти відштовхуєш мене?

— А чому я повинна приймати тебе? Тому, що ти скоро помреш? Навіщо мені той, хто

скоро помре?

— Ти мені потрібна, хай на три місяці. На два місяці. Ти чуєш?

— Чую.

— Я тебе кохаю.

— А я не вірю.

— Ти мені потрібна.

— Вам потрібна мама, а не я.

— Ти не розумієш, яку ти мені муку робиш.

— Я? Ви мене хочете в чомусь звинуватити?

— Я хочу просто говорити. Я не хочу нічого чути, я хочу просто говорити. Мир?

— Хіба я сварилася з вами?

— Що роблять мої брати?

— Брати ваші кожен своє робить. Яків працює над симфонією. Іван вчиться.

— Добре вчиться?

— Подзвоніть до Майї, це вона з ним уроки робить.

— Йоланто. Я тебе кохаю.

— Я не вірю.

— Я скоро помру. Мені нема чого брехати.

— Та дівчина, в яку ви закохалися, існує тільки у вашій уяві. Це не я.

— Ти до чого ведеш?

— Бути з таким чоловіком — мрія будь-якої жінки. Я могла б стати вашою

наложницею. Я би вдавала, що закохана у вас. Або ми просто мали б секс. Потім ви

переписали б на мене квартиру, машину і рахунок. Ви зробили б так, правда?

— Клянусь, лиш би ти була зі мною ці дні.

— Ви готові на все, лиш би не бачити, ким я є насправді. Ви були відверті зі мною, і я

теж мушу бути відвертою з вами. Пообіцяйте, що це тільки між нами.

— Клянусь!

— Я вагітна від Якова.

Мовчанка.

— Гей, пане інтелектуал? Ви ще там?

— І давно ви разом?

— Ми були коханцями ще в Києві. Мені не так важливо бути в чоловіка єдиною, як

іншим.

— Розкажи мені про вас.

— Я прийшла до них на студію, мені потрібно було знайти когось, хто сказав би мені

кілька слів про пісні, які я записала. Ти знаєш студію, на якій працював Яків у Києві?

— Так, він розказував.

— Її відкрив мій чоловік. Він хотів, щоб я стала співачкою. Йому подобалось, як я

танцюю, і він вирішив, що я стану хорошою співачкою. Тепер із цим так просто... Тож, пане інтелектуал, ваша квартира мені не потрібна зовсім не з духовних міркувань. Я

вередувала і не хотіла бути співачкою. Я взяла диск і спустилася на третій поверх, де в нас

сидять звукорежисери. Виявилось, що головний звукорежисер у нас — це ваш брат. Я

дала йому послухати цей диск, і він попросив почекати на нього у кафе в підвалі. Там є

такий кальян-бар, яскраві кольори, вельветові диванчики. Ці диванчики схожі на вульву.

Знаєте, яка на вигляд жіноча вульва? І я вирішила чекати на цього звукорежисера. Сиділа, пила каву, говорила з дівчатами, які там записуються, і думала, що мені світить бути

такими ж, як і вони. А пізніше прийшов ваш брат і став награвати на фортепіано. Це була

моя улюблена пісня Марі Лафоре — «Борис, Іван і я». Ми зайнялися сексом, просто на

цих диванчиках. Цікаво, чи той, хто їх робив, здогадувався, для чого їх будуть

використовувати... Потім я пішла від свого чоловіка. Мій чоловік багатий і ревнивий. Так

що, повірте, не лише ви бачили в мені жінку.

— Коли ти завагітніла?

— Перед тим як Яків дізнався про смерть батька. Я не хочу казати Якову про це. Це

моя дитина.

— Йоланто. Ми можемо одружитися, суто формально, і ти не переживай. Ти зможеш

казати, що це від мене...

— Не смішіть. Мені нема кого боятися.

— Ти кохаєш його?

— Він, принаймні, не плаче за мамою.

— Скажи, я можу надіятись на щось?

— Надія вмирає останньою. У вашому випадку так ризикувати необдумано. На

добраніч.

— Щось ви не дзвоните.

— У мене були болі. Не мав сил говорити.

— У вас голос так змінився за ці дні.

— Нормальний в мене голос.

— Ви щось їсте?

— Вертаю. Солженіцина пригадав. З ним же сталося чудо, хіба не чудо? У день, коли

помер Сталін, Солженіцину повідомили, що він здоровий і пухлини більше немає. Потім