Григорій Квітка-Основ'яненко

У всякому разі, Петербурзький цензурний комітет схвалив до друку й цю частину. А вже наступного року в санкт-петербузькому альманасі «Новогодник», що його видавав Нестор Кукольник, з'явився уривок з роману під назвою «Скупец». Однак враження, яке справила ця публікація на публіку, було аж ніяк не тим, на яке розраховував Квітка. Щойно альманах прочитали в Харкові, як усі, за словами Квітки, почали думати-гадати, «кого це я описав». Письменника це страшенно збентежило. Він навіть прохав Плетньова припинити друк роману, а якщо вже запізно, то принаймні видати його без зазначення імені автора. Квітці здавалося, що сатиричні образи «опікунів, дворян, суддів, предводителів, поліцейських, радників, скарбників, власників пансіонів» місцева публіка неодмінно сприйме на власний рахунок і тоді він ніде не знайде від неї спокою. «Жах, жах і жах!» – писав він Плетньову 28 квітня 1839 р. Квітка, поза сумнівом, мав підстави для хвилювання. Йому й раніше не бракувало недоброзичливців. Скажімо, коли ужовтні 1834 р. його обирали на посаду совісного судді на шестирічний термін, частина харківського дворянства була категорично проти. Урешті-решт Квітку-Основ'яненка таки обрали, але перед цим, як згадував він сам, «галасували, сперечалися, явно ставали на заваді…». Отож, письменник був упевнений у тому, що «заздрісники й наклепники» після публікації «Пустолобова» неодмінно помстяться йому на найближчих виборах. «А, між іншим, вибори будуть наступного року, – писав він Плетньову 21 червня 1839 p., – і мені хотілося б іще послужити, поки є здоров'я та сили». Щоправда, ситуацію могло змінити на краще високе покровительство, тож Квітка мав намір присвятити роман Жуковському й навіть недвозначно натякав Плетньову, щоб той замовив перед імператором слівце за «Пустолобова»: «Звісно, схвалення государя, бодай словом, дуже б мене підбадьорило й зупинило б подальші місцеві балачки, але я не смію на це сподіватися». Сподівання письменника справді були марними. І Жуковському, і Плетньову роман не сподобався. Принаймні 28 лютого 1940 р. Квітка писав Плетньову: «Я дуже розумію, що вам у ньому не подобається, і, погоджуючись із вами, готовий переробити… Надішліть його мені… Я відразу ж візьмусь за нього…». Письменник мав намір щонайперше скоротити текст до трьох частин. Уже на початку серпня 1840 р. він надсилає Плетньову першу книгу третьої редакції роману (тепер він мав назву «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова, помещика в трех наместничествах. Рукопись XVIII века»), через місяць – другу, а 19 жовтня 1840 р. – третю. Якраз у цей час – 25 вересня 1840 p. – Квітку було обрано головою Харківської палати кримінального суду на шестирічний термін, з 1841-го по 1847 р. До затвердження на цій посаді він продовжував виконувати обов'язки совісного судді. Утім на цей раз затвердження на посаді якось надто вже підозріло затягнулося. У тривожному чеканні пройшов майже цілий рік – затвердження не було. 13 вересня 1841 р. Квітка писав Плетньову, що спекотне літо вони з дружиною прожили в неспокої: «Затвердження мене на новій посаді немає й до цього часу, хоч ми й чекали на нього від травня кожну пошту». Зі зміною посади, каже Квітка, довелось переїхати в місто, і тут ми почуваємось незатишно, бо це «тоскне очікування доволі прикре». А трохи перегодом, 29 жовтня, він писав тому-таки Плетньову, мовляв, затвердження мене та інших голів на посадах – процедура, звісно, марудна, бо справа розглядається в багатьох інстанціях, проходить через сенат, але на цей раз вона рухається аж надто повільно, бо «ось уже другий рік, як ми, усі представлені, не отримуємо затвердження, а старі чиновники служать ні за що, проти волі, весь час чекаючи на зміну».