Григорій Квітка-Основ'яненко

Квітка був прикро вражений таким перебігом подій. Можливо, писав він 2 червня 1834 р. Михайлу Погодіну, деякі наявні в романі вирази та натяки й справді «потребують пом'якшення, але не більше того». Та в усякому разі письменник на тривалий час припиняє роботу над романом. Він знову повернеться до цього аж через три роки. Справа в тому, що 11—12 жовтня 1837 р. в Харкові перебував Василь Андрійович Жуковський. Квітка зустрічався з ним. Під час їхньої бесіди мова зайшла про комедію «Дворянские выборы» і Жуковський радив Квітці продовжувати писати в такому ж ключі. Квітка відповів, що із цього матеріалу дуже складно створити «правильну драму». У такому разі, сказав Жуковський, можна «помістити й розвинути все це в романі, прикрасивши й наповнивши сценами з губернського товариства». Тоді Квітка й розповів Василеві Андрійовичу про свій роман та про ті неприємності, які мав із цензурою, мовляв, «там на мене сильно напали». Жуковський заспокоїв його, сказавши, що все то «дурниці». Після цього Квітка й почав працювати над другою редакцією роману. У березні 1839 р. він уже надіслав рукопис першої частини другої редакції до Петербурзького цензурного комітету. На цей раз роман цензурували Петро Корсаков та Олександр Никитенко. Уже в середині травня 1838 р. Корсаков сповіщав Квітку про те, що цензурний комітет загалом схвалив рукопис, але при тому радить авторові, щоб той остерігався, по-перше, «виставляти на посміх» губернаторів, генерал-губернаторів та сенаторів, а по-друге, ображати насмішками служителів культу – люд «найбільш дратівливий у нашому дратівливому світі». Отримавши цю добру звістку, Квітка надсилає до цензури й другу частину свого роману. 21 червня 1938 р. Корсаков уже доповідав про неї на засіданні комітету, зачитавши деякі дражливі, на його думку, уривки твору, наприклад, окремі не надто привабливі сцени служби дворян у війську чи їхнього побуту. Утім Корсаков, що мав славу цензора, котрий обстоює інтереси авторів, прокоментував ці місця дуже вигідно для Квітки. Мовляв, письменник змальовує шістдесяті роки минулого століття й непривабливі сцени «служать ніби контрастом щодо нинішнього порядку й дисципліни, чию користь та необхідність вони доводять краще за будь-які міркування».