Григорій Квітка-Основ'яненко

Квітка й надалі не буде полишати драматургії. Так, у 1835 р. він, продовжуючи традиції «Наталки Полтавки», напише чудесну комедію «Сватання на Гончарівці», засновану на любовному трикутнику. Уляна – донька «обивателів із-за Лопані» Прокопа та Одарки Шкуратів – і кріпак Олексій палко кохають одне одного, але батьки дівчини хочуть видати її заміж за багатого дурника Стецька Кандзюбенка. Тут усе відповідає популярному на той час жанру «української опери»: простонародні персонажі-маски (закохані Уляна та Олексій, пришелепуватий Стецько, жвава бублейниця Одарка, безпробудний п'яниця Прокіп, бравий вояк Скорик), любовний сюжет, неодмінні танці й пісні (пригадаймо хоч би Олексієву пісню-елегію: «Чи се ж тая криниченька, що голуб купався? / Чи се ж тая дівчинонька, що я женихався?..»), яскравий етнографічний колорит, зрештою, щасливий фінал. Та в цьому розважальному сюжеті про вірну любов, яка долає всі перепони на шляху до щастя, звучить одна тривожна нота – кріпосне рабство. Мати не хоче віддавати свою донечку заміж за кріпака, бо, що б там не казали про «добрих панів», яке може бути щастя в неволі?

Тривалий час, із 1832-го по 1838 p., Квітка-Основ'яненко працював над своєю, мабуть, найпопулярнішою комедією «Шельменко-денщик», яка ще й досі з успіхом іде, зокрема на сцені Харківського академічного театру «Березіль». В основі її сюжету та сама любовна колізія. Капітан Скворцов, який не має за душею ані копійки, та Прісінька – донька гоноровитого й заможного пана Шпака – кохають одне одного, але батьки дівчини мають намір видати її заміж за багатія Лопуцьковського. Утім завдяки хитрощам Кіндрата Шельменка – денщика капітана Скворцова – все закінчується щасливо. Ця п'єса має динамічний і цікавий сюжет, в якому багато від комедії ситуацій (різкі повороти дії, quiproquo[21], несподіваний фінал), та й персонажі змальовані тут дуже яскраво: пригадаймо хоч би Кирила Петровича Шпака, який преповажно розводиться про тонкощі біжучої європейської політики на підставі торішньої газети «Московские ведомости», Тимофія Кіндратовича Лопуцьковського, в чиєму житті була одна-єдина пам'ятна подія – поїздка із Чернігова в Воронеж і назад, Аграфену Семенівну Опецьковську, якій щоразу стає зле, коли Фенна Степанівна Шпак на правах старої подруги називає її Горлинкою, або зманіжену панночку Евжені, яка просто марить заміжжям і говорить бозна по-якому, мішаючи гамузом російські та французькі слова. А особливої принади надає цій комедії образ Кіндрата Шельменка – симпатичного пройдисвіта, куди спритнішого й розумнішого за будь-якого іншого героя твору…