HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

Історія не гірша за будь-яку іншу. Мені зовсім не хотілося описувати сцену на балі, ще менше — прогулянку парком. Тому навіть краще, що я не знав жодних деталей: так не було спокуси їх переказувати. Коли я наштовхуюсь на якусь інформацію, що дає мені змогу ретельно відтворити епізод із Гайдріхового життя з усіма подробицями, часто мені нелегко від них відмовитися, нехай навіть епізод сам собою не видається цікавим чи вражаючим. А в мемуарах Ліни, я думаю, повно історій саме такого штибу.

Зрештою, може, мені й вдасться обійтися без цієї страшенно дорогої книжки.

Однак дещо в зустрічі голуб’ят мене зацікавило: брюнета, який був разом із Гайдріхом, звали Манштейн. Я відразу ж замислився, чи це не той самий Манштейн, що запропонував ідею наступу через Арденни під час французької кампанії, що генералом армії воював і на російському фронті під Ленінградом, Сталінградом, Курськом, а 1943-го керував операцією «Цитадель», коли вермахт як міг стримував контрнаступ Червоної армії? Чи не той самий, що, виправдовуючи дії Гайдріхових айнзацгруп на російському фронті, проголосив 1941-го: «Солдат повинен демонструвати розуміння щодо необхідності суворих заходів покарання євреїв — духовних носіїв більшовицького терору. Це покарання потрібне для того, щоб придушити в зародку всі спроби повстань, які здебільшого організовують євреї». Чи не той самий, зрештою, що помер 1973 року, тобто з яким я цілий рік прожив на одній планеті? Правду кажучи, це малоймовірно: чорнявого офіцера описано як молодого чоловіка, тимчасом як Манштейнові 1930 року було вже сорок три. Можливо, це був якийсь його родич, небіж чи навіть небіж у других.

Юна Ліна у вісімнадцять років, судячи з того, що про неї відомо, уже була переконаною нацисткою. Саме Ліна, як вона стверджувала, навернула Гайдріха. Однак певні деталі вказують на те, що Гайдріх задовго до 1930-го вже дотримувався значно правіших політичних поглядів, ніж більшість військових, і його дуже приваблював націонал-соціалізм. Але, звісно, версія, що «за всім стоїть жінка», завжди таїть у собі щось принадне…

26

Безперечно, доволі ризиковано намагатися визначити поворотні моменти в житті людини. Я навіть не впевнений, чи такі моменти існують. Ерік-Емманюель Шмітт написав роман «Частина іншого», де він уявляє, що сталося б, якби Гітлер вступив-таки до Академії образотворчих мистецтв, цілковито змінивши свою долю і долю всього світу: він став би шукачем пригод, секс-машиною, одружився б на єврейці, із якою мав би двох чи трьох дітей, приєднався б до паризького гуртка сюрреалістів і став би відомим художником. Німеччина ж задовольняється невеличкою війною з Польщею, та й по всьому. Немає світової війни, немає геноциду, і Гітлер — зовсім не той, що був насправді.

Якщо відкласти всі жарти й вигадки вбік, я сумніваюся, що доля цілої нації, а тим паче цілого світу, може залежати від однієї людини. Водночас треба визнати, що іншого такого, як Гітлер, запеклого лиходія відшукати було б непросто. І цілком імовірно, що саме провал на іспиті до Академії став вирішальною подією в його особистій долі, адже саме після цього Гітлер опиняється в Мюнхені, де живе, як жебрак, і саме в той час у нього неминуче розвивається стійка ворожість до суспільства.

Якби треба було визначити такий ключовий момент у житті Гайдріха, то, поза всяким сумнівом, це був би той день 1931 року, коли він привів до себе додому ту, котра, як він гадав, була для нього просто ще однією дівчиною. Якби не ця дівчина, усе могло б скластися інакше для Гайдріха, для Ґабчика, Кубіша й Вальчика, для тисяч чехів і, можливо, для сотень тисяч євреїв. Ні, я не дійшов думки, що якби не Гайдріх, то євреїв не занапастили б. Але, зважаючи на неймовірну ефективність, яку Гайдріх демонстрував протягом служби в нацистській партії, видається, що Гітлеру й Гіммлеру без нього було б ой як непросто.