Нещодавно вселившись до прекрасного мюнхенського будинку, який дуже сподобався Ліні (зізнаюсь, я врешті-решт купив її книжку, і російська студентка, що виросла в Німеччині, на моє прохання повиписувала найголовніше; я міг би для цього відшукати німкеню, але й так вийшло цілком добре), подружжя Гайдріхів улаштовує бенкет на всю губу. Цього вечора крім Гіммлера має прийти ще один важливий гість: сам Ернст Рем, голова СА. Зовні він скидається на кабана: велетенське черево, здоровенна голова, маленькі запалі очиці, товста шия зі складкою жиру і покалічений у Першу світову ніс, задертий, наче п’ятачок у свині. Рем і поводиться зазвичай, як свиня, хизуючись своїми солдафонськими звичками. Але він стоїть на чолі нерегулярної армії, що налічує понад чотириста тисяч «коричневих сорочок», і, подейкують, на «ти» із самим Гітлером. В очах Гайдріха це все перетворює Рема на особу, що заслуговує на неабияку повагу. І справді, зустріч відбувається тепло й по-товариськи. Усі багато сміються. Після щедрої вечері, приготованої господинею дому, чоловіки висловлюють бажання покурити для кращого травлення. Ліна приносить їм сірники і спускається в підвал по пляшку коньяку. Раптом вона чує вибух. Ліна квапливо повертається нагору й розуміє: прагнучи прислужити високим гостям, у метушні вона переплутала звичайні сірники з новорічними петардами. Усі регочуть. Бракує тільки запису їхнього сміху.
Давній сподвижник Гітлера, член НСДАП від дня її створення, Ґреґор Штрассер, вийшовши з в’язниці 1925 року, заснував газету «Берлінер Арбайтцайтунг»[9]
, якою сам і керував. Його авторитет і становище, мабуть, пояснюють те, що до нього звертаються з певними проблемами. А тут ось питання, яке не вирішити на рівні місцевого партійного осередку. Зачіпати одного зі старших чинів СС, репутація якого в «чорному ордені» дедалі зростає, 1932 року ризиковано навіть для високопоставлених нацистських функціонерів, тут потрібна обережність. І тому гауляйтер Галле-Мерзебурґ, діставши певну делікатну інформацію від своїх підлеглих, воліє переслати далі старе видання якоїсь музичної енциклопедії, у якій можна прочитати таке: «Бруно Гайдріх, справжнє прізвище Зюсс».Отже, батько нового протеже Гіммлера — єврей? Ґреґор Штрассер, очевидно, прагнучи довести, що на нього ще потрібно зважати, наказує почати розслідування. Чого він прагнув? Підкласти свиню молодому честолюбцеві? Чи додати нового блиску своїй зорі, що вже тьмяніла на небосхилі заснованої ним націонал-соціалістичної партії? Чи, може, він справді боявся, щоб єврейська зараза не продерлася в саме серце нацистського апарату? Хай там як, а рапорт надіслали в Мюнхен і отримали в секретаріаті Гіммлера.
Голова СС приголомшений. Він уже встиг навихваляти достоїнства молодого новобранця перед фюрером і тепер боїться, чи не втратить довіри сам, якщо звинувачення підтвердяться. Тому дуже уважно стежить за партійним розслідуванням. Підозри щодо батьківської лінії відкидаються доволі швидко: прізвище Зюсс належало другому чоловікові бабці Гайдріха і, таким чином, до нього перейти не могло. До того ж чоловік той, попри своє прізвище, євреєм не був. Натомість під час розслідування з’явилися деякі сумніви в чистоті материнської лінії. Доказів не знайшлося, і Гайдріха офіційно виправдали. Однак Гіммлер усе ж замислюється, чи не краще позбавитися від такого підручного, адже знає, що тепер Гайдріха постійно переслідуватимуть чутки. З іншого боку, молодий Гайдріх своєю діяльністю в СС устиг виявити себе перспективним, ба навіть незамінним працівником. Так і не визначившись, Гіммлер вирішує покластися на мудрість фюрера.
Гітлер викликає Гайдріха й довго розмовляє з ним віч-на-віч. Я не знаю, що йому сказав Гайдріх, але результатом зустрічі стало те, що думка про нього в Гітлера склалася. Фюрер казав Гіммлерові: «Цей чоловік надзвичайно здібний і надзвичайно небезпечний. Ми вчинимо велику дурницю, якщо відмовимося від його послуг. Партії потрібні такі люди, як він, а його здібності в майбутньому нам дуже знадобляться. До того ж тепер він довіку буде нам вдячний і сліпо виконуватиме наші накази». Гіммлер дещо стривожений перспективою мати під своїм керівництвом людину, що здатна викликати таке захоплення у фюрера. Однак він погоджується, адже не звик сперечатися зі своїм паном.
Отже, Гайдріх урятувався. Але він знову пережив найбільший кошмар свого дитинства. Який дивний вибрик долі: його, хто всім своїм виглядом утілює чистоту арійської раси, звинувачують у єврейському походженні. Ненависть Гайдріха до проклятого народу зростає. І ще він закарбовує в пам’яті ім’я: Ґреґор Штрассер.
Я не знаю достеменно коли, але схильний гадати, що саме в ті роки він вирішує трохи змінити написання свого імені. Просто прибрати «т» у кінці: Райнгардт стає Райнгардом. Так звучить трохи жорсткіше.