HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

Я написав дурницю. Частково це сталося через мою забудькуватість, а частково через надмірну уяву. Насправді голова англійських спецслужб називав себе тоді не «М», як у «Джеймсі Бонді», а «К» (або ж латиницею — «С»). Так само хотів називатися і Гайдріх. Але хтозна, чи він наслідував англійців, чи, може, це просто пішло від заголовної літери «der Chef», «начальник» по-німецьки.

Натомість, перевіряючи свої джерела, я наштовхнувся на таку ось відвертість. Не знаю, кому це сказав Гайдріх, але ці слова показують, що в нього було чітке розуміння своїх завдань: «У сучасній тоталітарній системі управління принцип державної безпеки не має обмежень, а отже, той, хто цей принцип забезпечує, повинен здобути собі практично безмежні повноваження».

Гайдріху багато в чому можна дорікнути, але слово своє він тримав.

36

20 квітня 1934 року — знаменний день в історії «чорного ордену»: Ґерінґ передає ґестапо, яке сам і створив, двом есесівським керівникам. Гіммлер і Гайдріх дістають у володіння розкішну будівлю на Принц-Альберт-штрасе в Берліні. Гайдріх вибирає собі кабінет. Облаштовується в ньому. Сідає за стіл. Відразу ж береться до роботи. Кладе перед собою аркуш паперу. Бере ручку. І починає складати списки.

Певна річ, Ґерінґ не просто так полишає керівництво таємною поліцією, що вже тоді була справжнім діамантом у короні нацистського режиму. Це плата, яка має забезпечити йому підтримку Гіммлера проти Рема: дрібний буржуа із СС турбує Ґерінґа значно менше, ніж агітатор-соціаліст із СА. Рему подобається заявляти, що націонал-соціалістична революція ще не закінчилася. Утім, Ґерінґ бачить усе інакше: вони здобули владу, і відтепер їхнє єдине завдання полягає в тому, щоб цю владу втримати. Гайдріх, поза всяким сумнівом, навіть попри те, що Рем — хрещений батько його сина, підпишеться під такими словами.

37

Берлін гуде, усюди панує атмосфера змовництва. А все через один документ, що ходить містом, — список, надрукований на машинці. Незацікавлені спостерігачі вражені тим, як вільно, без жодної обачності, люди передають цей аркуш паперу із рук до рук у кафе, на очах в офіціантів, про яких усі знають, що вони інформатори на платні в Гайдріха.

Це не більше, не менше як склад імовірного кабінету міністрів. Гітлер у цьому майбутньому уряді лишається канцлером, але Папена й Ґерінґа в списку нема. Натомість у ньому зазначені прізвища Рема та його друзів: Шляйхера[10], Штрассера, Брюнінґа[11].

Гайдріх показує цей список Гітлерові. Тому менше за все на світі подобається, коли його параноїдальні побоювання мають підтвердження, і він просто задихається з люті. Щоправда, фюрера трохи бентежить неоднорідність коаліції: Шляйхер, наприклад, ніколи не був серед друзів Рема, який зневажав його до неможливості. Гайдріх відповідає на це, що генерала фон Шляйхера бачили за розмовою з послом Франції, — ось вам і доказ, що він змовник.

Насправді ж така різнорідність цієї дивної коаліції свідчить головним чином про те, що Гайдріхові слід іще вдосконалити свої знання у сфері внутрішньої політики, адже це саме він склав цей список і розповсюдив його. Гайдріх переважно керувався дуже простим принципом: написав імена ворогів своїх двох начальників, Гіммлера і Ґерінґа, а також імена своїх власних ворогів.

38

Дивлячись зовні на показну будівлю із сірого каменю, не скажеш одразу, що всередині. Можна хіба що здогадатися про якусь ненормальну активність, що відбувається там, судячи з постатей, які вбігають у будинок і вибігають звідти. Але всередині есесівського вулика панує несамовита метушня: люди шугають туди-сюди, у великій білій залі лунають гучні голоси, на всіх поверхах гримають двері, у кабінетах без угаву дзвонять телефони. А в самому серці будинку, посеред тої драми, що розігрується тут, Гайдріх уже грає ту роль, яка виявиться його найкращою, — роль чиновника-вбивці. Довкола нього — столи, телефони й люди в чорному, що беруть слухавки та кладуть їх. Він відповідає на всі дзвінки:

— Алло! Він мертвий?.. Лишіть тіло на місці. Офіційна версія — самогубство. Вкладіть йому в руку вашу зброю… Ви стріляли в потилицю?.. Байдуже, немає значення. Це самогубство.

— Алло! Готово?.. Дуже добре… Дружину також?.. Гаразд, скажете, що вони опиралися під час затримання… Авжеж, дружина також!.. Вона хотіла втрутитися й заважала, ось так буде дуже добре… Прислуга?.. Скільки?.. Запишіть імена, візьмемося за них пізніше.

— Алло! Докінчено?.. Добре, киньте все в Одер.

— Алло!.. Що?.. У тенісному клубі?.. Він грав у теніс?.. Перестрибнув через огорожу й утік до лісу? Ви що, жартуєте?.. Прочешіть там усе та знайдіть його!

— Алло!.. Як це — «інший»? Як це — «таке саме прізвище»?.. Ім’я також?.. Гаразд, везіть його сюди, відправимо в Дахау й шукатимемо, доки не знайдемо кого треба.

— Алло!.. Де його бачили востаннє?.. У готелі «Адлон»? Але ж усі знають, що прислуга там працює на нас! Це якась дурня! Він сказав, що хоче здатися?.. Чудово, поверніться до нього додому, зачекайте, а потім привезіть його до нас.