i c66bbbbf7dda0d4b

Пані Зінаїда виструнчилась, похитується, немов

Штока, дзявкнула собачка Анастасії — то вона пер-

заворожена змія в кошику індійського факіра.

стами в її вовну кудлату вп’ялась, перехрестилися

Починає читати макабричним голосом, яким спі-

черниці з оточення Лізавети Павлівни.

ритичний сеанс проводять:

А гер Айзен зробив царський жест, мовляв, про-

довжуйте, не зважайте, і біля дверей зупинився, пуб-

— О, нічній годині не вірте!

ліку окидаючи гострим поглядом.

У ній прихована зла краса…

Мадам Зінаїда ще більше підібралася і дужче за-

У цю годину смертельні хвіртки

Відчиняються в небеса!

волала прямо в його безсоромні очі:

— Проти ночі всі квіти — гинуть!

«Смачного…» — подумалося Мусі, котра стояла на-

Ти єдиний, хто чує їх!

впроти князя, дякуючи модній поетесі, що зупинила

І тебе на порозі стрінуть

ці танталові танцювальні муки і, можливо, наблизи-

Смертна слава і смертний гріх!

ла час вечері.

Нехай собі трохи подекламує під захоплені схлипи

— Браво! Браво! — несамовито заволала пу бліка.

панянок.

— Бррраво! Бррраво! — зарепетував Штоків па-

І поетеса повела далі:

пуга.

Усі заплескали в долоні, зітхаючи з полегшенням.

— А небіжчик не має вади!

Зінаїда вклонилася низько, свічку, що на роялі го-

У зіницях згасли вогні.

ріла, загасила картинним подихом червоних вуст.

Тільки смерть не пізнає зради —

Уже чекає тебе в труні!

— Прошу сідати до вечері, шановні пані та пано-

ве! — сказав капітан.

І що вони всі знаходять в таких віршах, подумало-

Усі зарухались, загомоніли.

ся Мусі, маячня суцільна. Не встигла додумати до

Усі, крім гера Айзена. Той лишився стояти біля две-

кінця, як у шанобливій і моторошній тиші рипнули

рей, свердлячи очима присутніх.

двері.

Муся помітила, як собачка княжни, спущена з рук,

Усі голови повернулися, ніби на примару чекали.

від того погляду вмить калюжу напудила біля ніж-

А то не примара, а запізнілий гість — посол німець-

ки столу.

кий гер Вільгельм фон Айзен власною персоною.

Почула, як гер посол сказав офіціанту, що хотів

Красень неймовірний: нордичний блондин з бла-

його до столика відвести:

китними очима, тонкі вуста скривлені презирливо,

— Вечерю до каюти подаси!

66

67

Розвернувся і пішов усе з тою ж зневажливою на-

Полірував з плювками, щоби краще блищали.

півпосмішкою.

А останній плювок так в горлі і застряг! Адже наки-

Княжна кивком наказала служниці собачку з-під

нув на те горло канат злочинець, що на борт незакон-

столу витягти і, ніяковіючи від такого конфузу, по-

ним чином проник — той самий Пєтька Шнур. І — не-

спішила вийти.

має матросика.

Лизавета Павлівна — теж оказія! — шампанське

Раз-два — він уже голий і убієнний в пучину по-

на себе вилила — повний келих.

ринув.

Заохкала, побігла переодягатися в супроводі сво-

А за ним — куфайка і сорочка брудна арештант-

го воронячого війська.

ська полетіли.

Зацокали прибори, задзеленчали бокали, в пові-

І знову тихо-тихо стало.

трі розлилися пахощі м’ясні і рибні.

…Стоїть собі на нижній палубі матрос, бильця ста-

Тільки пану Штоку не поталанило м’ясного відвіда-

ранно драїть.

ти — за шлунок ухопився, каже мадам Штоковій:

Трохи закороткі у нього штани та й кительок на ньо-

— Бач, матінко, накаркала: папузі від печінки —

му, мов дитяча сорочка на кавуні, затісний. Але кому

нічого, а мене — припекло!

і яке до того діло?

І швидесенько втік, щоби на публіці не оконфу-

Головне, що роботу свою старанно виконує…

зитись…

За їжею та розмовами не помітили, як причалив

* * *

пароплав у Каневі — харчів, напоїв набрати. Та й ще

одного поважного пасажира підібрати за указом

…Натанцювалася Мусенька досхочу, можна сказа-

з самого Санкт-Петербургу.

ти — на все життя.

Але тим помічник капітана і сам капітан перей-

Побожилася, що більше ніколи такого неподобства

малися.

не буде! Ніколи і нізащо. По-перше, зганьбилася не

А публіка вже знову танцювати пішла.

тільки перед цим ненависним партнером, але й кня-

Короткої зупинки не помітила…

зю з графом по тричі на ноги наступала!

Ну не вміє вона танцювати — і все тут!

Проте відтанцювала.

* * *

Але не в тому річ. Адже, танцюючи, публіку роздив-

Ніч оксамитовим крилом накрила сріблясті хвилі Дні-

лялася, міркувала, хто ж із присутніх тут пані та паня-

пра — тихо-тихо стало на воді.

нок міг ту фотокартку з квартири убієнного інженера

Тихо й на нижній палубі.

зробити?

Лише матросик незграбний бильця ганчіркою по-

Та ще й таку фривольну! А хіба впізнаєш, якщо на

лірує — наказ капітана перед кінцем вахти виконує.

ній — лише оголена спина?

68

69

Що за ракурс такий дивний? Як по спині можна

Побачив Мусю, питає:

людину упізнати?

— А чи немає в залі пана Айзена?

Усі пані — з вищого світу. У такому вигляді їм фо-

— Ані в залі, ані на палубі не бачила, — відка-

тографуватися — ганьба.

зує Муся.

На ній, певно, якась субретка. Може, з обслуги?

Їй той типчик, що на порозі з’явився, мов хмара,

Отже, треба дізнатися, хто тут з молодих (а може, одразу не сподобався.

не дуже) жінок працює — у пральні, наприклад.

Посмішка холодна, зневажлива. Красень. Одразу

Чи посудомийками. Але чи буде морський інже-

подумала: «Вбила б!»

нер-винахідник із посудомийкою знатися? А якщо

А тут аж затремтіла: а що, коли не одній їй така

це взагалі не жінка?! Адже обстановка в кварти-