i c66bbbbf7dda0d4b

бе аеропланом відправлю! І офіційний папір видам,

— Що це ти мені пхаєш? Мотузку несіть, щоб пові-

щоб зустріли та прийняли по всій формі. Мар’ю Мат-

ситись і гризоти не знати!

віївну умов повернутися.

Упала на крісло:

— Але ж… — знітився Іполит, думаючи про те, що

— Краплі давай! Анісові! Зарізали…

краще б йому з десятьма вбивцями один на один у бій

А генерал у своєму Бурзі теж в кріслі напівпритом-

вступити, ніж генеральську доньку до рідної домівки

ний сидить, усе стрічку телеграфну перечитує:

навернути.

— «Таточку. Не хвилюйся. Я в Києві зійшла…»

— Знаю, знаю, — ще улесливіше каже генерал, —

І в крик до ні в чому не повинного Іполита:

справа не з легких. Але якщо зробиш — обіцяю в сва-

56

57

танні посприяти. Адже бачу, що ти не проти був би.

Пан, стрижений «еспаньйолкою», котрого мосьє

Убережеш її від біди — то й вона твою пропозицію

Очінь міністром фінансів назвав (ну, то нехай так і бу-

цього разу не відкине… До того ж…

де!), з мадам Софі з «сахаретом» на голові.

І замислився, зібгавши в долоні телеграму:

Пані в чорній оксамитовій сукні, оточена служни-

— До того ж пароплавчик цей мене цікавить… Не-

цями та черницями, — Лизавета Павлівна, удова цу-

біжчик наш теж туди збирався…

крового магната з Житомира.

І як гаркне:

Сімейство ювеліра: Соломон Шток з дружиною Фі-

— Подвигів хочеш?

рою Гераклівною, синком Жоржем та папугою в клітці.

Іполит Вікентійович упевнено головою кивнув.

Князь Кальнінь, граф Цимлянський, промисловець

— Отже, двадцять хвилин тобі на збори! Кругом —

Іван Копито.

марш!

Модний письменник — інкогніто, якого тут усі па-

нянки знають.

* * *

Емансипована поетеса, та, що стригтися хотіла, —

…У вечірньому серпанку пароплав, що повільно пли-

з «тюрбаном», у брюках і краватці чоловічій — пані

ве посеред ріки, схожий на ялинку новорічну — весь

Зінаїда.

у гірляндах вогнів.

— Знімай усіх підряд, — шепоче режисер. — Плів-

Вікна салону світяться м’яким жовтогарячим світлом.

ку вночі проявимо, завтра панству показувати буде-

На верхній палубі циганський хор тиху пісню заво-

мо — всім себе приємно буде побачити.

дить — багатоголосу.

А знімати дійсно є що!

Призахідне сонце осідає краплями в золотому і чер-

Пані та панянки — усі в модному вбранні, пахтять, воному намисті.

мов квітник, очима стріляють, знайомих і незнайомих

За скляними дверима салону, що на палубу ведуть,

панів вистрілюють, а ті так і падають, до ручок припа-

видно, як збирається в залі панство на вечерю.

дають, мов підкошені. Фільма гарна виходить.

Режисер з оператором знайшли гарний хід: крутять

Ось упливла, мов ландо, Ванда Такіхасі — красу-

ручку свого апарата на палубі, крізь скло знімають

ня, якої світ не бачив, викликаючи шквал заздрісно-

«чарівний акваріум». Шукають нового слова у сине-

го шепоту, в шовковій сукні, що китайське кімоно на-

матографі.

гадує, — вся розшита білим квітом, мов сакура.

Потім змінюють ракурс — заходять до салону, аби

Чоловіче товариство мов бджоли: то до однієї квіт-

гарненько гостей з порогу познімати.

ки кинуться, подзижчать, крильцями помахають, пи-

У кадрі — весь цвіт поважного панства.

лок солодкий потрусять — і до іншої летять, цокаючи

Княжна Анастасія з собачкою і служницею — та са-

підборами модних штиблет.

ма «скрипка», з тонкою талією, що в муаровій сукні бу-

А пані та панянки довкола загадкового письмен-

ла. Нині вона в червоній, схожа на тривожну троянду.

ника кружляють, листівки підписують з його портре-

58

59

том, дарма що він тут «інкогніто», усі його знають, усі

Чоловіче картярське товариство хіба що прекрас-

обожнюють. Він, блідий, зверхній, одним розчерком

на Ванда Такіхасі розбавила.

серця крає.

У кутку, в фотелі зеленому, похмуро сидить не менш

А потім зграйкою прямують панянки до роялю.

прекрасна княжна Анастасія, в собачку персти опус-

За ним теж неабияка знаменитість — шансоньє,

тила, пестить її так, що величезний діамантовий пер-

що, подейкують, в Метрополітен-опера співав! Може, стень бісики по всьому залі пускає.

і брешуть…

За спинкою фотелю непорушно служниця стоїть —

Фокусник-мім салоном сновигає: з рукавів букети-

красою хазяйці не поступається.

ки дістає, дрібні дива демонструє. Комусь годинник

А сімейство ювеліра Штока вже за своїм столиком

золотий повертає під оплески, у когось із нагрудної

вмостилося, меню роздивляються, носами крутять.

кишені зв’язку різнобарвних носовичків дістає.

Купчиха Лизавета Павлівна взагалі нічим незадо-

Офіціанти напої носять, поки панство за столи

волена — теж сидить у кутку, у своєму воронячому

не сіло: до урочистої вечері хвилин сорок, тож не-

оточенні — черниці і приживалки лимонад п’ють,

хай гості познайомляться, знайдуть собі розваги

хустками обмахуються. Не подобається їм тут. Суціль-

на смак.

не богохульство!

У салоні столик для бриджу, дошки шахові — за ни-

Парочка посеред зали все витанцьовує, з сил ви-

ми вже якийсь найнятий «гросмейстер» чекає всіх

бивається, а танцювати ніхто більше не виходить.

охочих.

Та й шансоньє весь час співи змінює — не розбереш, Капітан із золотими ґудзиками на мундирі, в біло-

який танець танцювати. Плюнув чоловік (звісно, по-

му кашкеті, на сходах майорить, мов прапор.

думки) — і до шинквасу, де мадеру наливають.