Читаем i c66bbbbf7dda0d4b полностью

Не знав мосьє Очінь і поважної купчихи, що потуж-

ного усюдисущий мосьє Очінь знав особисто, з кожним

но пливла по червоному килиму в оточенні трьох чер-

мав спілкування, кожного стриг-голив чи не щодня.

ниць і чотирьох приживалок.

Офіціанти завмирали в шанобі і навіть остраху: ось

І високого пана в чорному макінтоші і капелюсі фа-

з якою людиною доводиться спілкуватися.

сону «Пушкін».

— А ось ті — хто? З папугою?

Замикаючи урочисту ходу, на палубу увійшов ци-

— «Бобрик» — то мосьє Шток — найкращий київ-

ганський хор — зі співами і танцями.

ський ювелір, козяча ти морда невчена!

Посадка закінчувалася.

— Сам ти морда! А поруч — хто?

Останньою трапом промчала юна особа, тягнучи

— Тут усе сімейство: синок — це той, що з папугою.

поперед себе важку валізу, в’язанку книжок і чорний

І дружина — ваше-сте, ваше-сте! — закланявся опа-

медичний саквояж.

систій матроні, — Фіра Гераклівна. Перманент —

Оркестр гримнув туш.

крупний шарман!

Проводжаючі замахали хустками.

— А то, певно, поважний птах…

Пароплав видав потужний гудок…

— Еге ж, це гер Айзен, посол германський… Ва-

* * *

ше-сте, моє шанування! Тужур! Тужур!

І все далі — у такому ж дусі. Усе і всіх знає мосьє

…Обійшовши сірий адміністративний будинок, пере-

Очінь.

слідувач Мусі Петька Шнур (а це був саме він!) кинув

А по-простому — Сидір Очкуренко, цирульня якого на

на березі чоботи і куфайку, пірнув «стовпчиком» у сріб-

Фундуклєєвській, та, що «Зефір та Єва» називається…

лясті хвилі і сильними рухами погріб за той борт па-

Сходиться на палубі публіка.

роплава, де його не могла бачити ані поважна публі-

Крутить ручку оператор.

ка, ані пан капітан із матросами.

Кланяється капітан.

Допливши до борту в оточенні чайок, котрі нахаб-

Сновигають матроси.

но намагалися клюнути його в голову, вхопився за

Гримить військовий оркестр.

канати, вправно підтягнувся і вмить перелетів на роз-

Але прибріхує мосьє Очінь: є персони, про яких

печену палубу.

краще помовчати, адже ані слова про них не зможе

Відхекався. Полежав трохи і, лишаючи по собі мо-

повідомити.

кру пляму, заповз під рятувальний баркас.

Скажімо, панна в фіолетовій, з муаровими візерун-

Пароплав повільно відійшов від берега…

ками сукні, в капелюсі з рясною вуаллю…

* * *

Уся з себе немов скрипка — така ж лискуча. За

панною йшла служниця, тримаючи під пахвою лису

Якщо ви не панночка дев’ятнадцяти років і не їхали

білу левретку.

добу в задушливому вагоні, не сиділи дві години на

46

47

валізі на спекотному київському сонечку на набе-

Оголений торс, рушник на голові — та ще й зі сви-

режній і на вас немає довгої спідниці в формі дзиґи

стом з опери «Ріголетто» сеньйора Джузеппе Верді.

та ще й корсета, фільдеперсових панчішок з тісними

Так і заклякли обидва: Муся з піднятою догори

ненависними підв’язками і капелюха-канотьє, ко-

ніжкою, невідомий пан — з присвистом, що застряг

трий не захищає від сонця, а, швидше, приховує до-

у горлі.

бу немите спітніле волосся, і блузон ваш білий, а не

Тільки зараз помітила Муся на вішалці біля дверей

сірий від пилу, і замшеві чобітки не в сивих залиси-

чорний макінтош у парі з капелюхом «Пушкін».

нах бруду — ви навряд чи зрозумієте, з яким ша-

Випросталась, блузку почала нервово застібати, ки-

леним почуттям щастя і насолоди Муся, Марія Мат-

нуту на килим панчішку ногою під ліжко заштовхувати.

віївна Гурчик, зачинила за собою двері каюти під

Невідомий пан першим отямився.

номером 23.

Витяг з валізки (виявляється, тут і валізка його сто-

Як вона кинулася до широкого ліжка, на ходу ски-

яла!) білу сорочку, накинув на плечі й іронічно так (зо-

даючи черевички — та так, що один полетів управо —

всім зневажливо) — до Мусі:

прямо в стелю і, здійснивши рикошет, осів на іншому

— О-о! Нарешті і супружниця моя з’явилася! Спіз-

боці від саф’янового крісла, а другий — вліво, влу-

нюєтесь, рибонько!

чивши у дзеркало.

— Що? Яка ще «супружниця»?! — розгнівалася Му-

І це ще не все! Немов бомби, впали з її рук на різ-

ся такому дурному жарту. — Я, певно, каютою поми-

ні боки валіза, саквояж і оберемок книг, влучним ру-

лилася.

хом канотьє осіло на гачку вішалки, між тим як юна

Схопилася, червоніючи, що доведеться на очах у на-

панночка вже висмикувала з-під розстебнутої на хо-

хаби корсаж і панчішки підбирати.

ду блузки ненависний корсет.

— Навряд чи, — відказав той спокійно. — Який

О, зараз їй могла би позаздрити сама багаторука

у вас номер?

індійська богиня Калі — навіть вона не могла б роз-

— Двадцять третій, — сердито буркнула Муся, шу-

дягнутися швидше!

каючи чобіток.

Але в Мусі на те величезний досвід, можна сказа-

— Ну то ніякої помилки немає! Так що — прошу до

ти — звичка!

сімейного гніздечка! Як мені вас називати — рибонь-

Мить — і Муся вже відкинулася на ліжку, стягуючи

кою підійде?

з високо піднятої вгору ніжки ненависну «другу шкі-

— Та що ви собі дозволяєте, вельмишановний! —

ру» — фільдеперсову панчішку.

скинулася Муся. — Ніяка я вам не рибонька! Чи ви

Уже хотіла приступати до другої, як трапилася при-

при своєму глузді?

кра несподіванка.

А сама тишком-нишком до дверей відступає і мір-

Двері ванної кімнати відчинилися, і на порозі з’яви-

кує, чим вдарити посіпаку в разі чого: он де, біля две-

лася чоловіча постать.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии