i c66bbbbf7dda0d4b

рей у вузькому кованому кошику, парасоль стирчить.

48

49

Можна — кошиком, можна — парасолем.

дав нормальним голосом: — Ну і все таке інше… Тепер

Але нахаба не квапиться свою чорну справу робити.

ось будемо з вами на пару шановну публіку розважати!

Зупинився навпроти і сам очі вирячив:

І знову дав басові ноти:

— Як? Хіба вас не попередили?

— О врємена! О нрави!!! О! О! Мі! Мі — до!

— Це ж про що? — обережно питає Муся, а сама

І без жодного переходу:

вже й за ручку парасоля взялася — важкенький, го-

— Дозвольте відрекомендуватися — Олексій! Прі-

строносий — цілком підійде для захисту.

звища не називаю — надто воно відоме…

— Як про що? — своєю чергою здивувався той. —

— Муся, — розгублено промовила Муся, — точні-

Ну ви ж — актриса?

ше — Марія. Марія Матвіївна. Тільки я все одно нічого

Стоп, думає Муся, хто знає, з якого дива та примхли-

не розумію. Що ви там про шановну публіку говорили?

ва Фаїночка запрошення в лев’ячу пащеку відправила.

Той Олексій аж по колінках себе вдарив.

Порахувала до десяти, перед тим як відповісти:

— Вас, певно, погано проінструктували, рибонько?

завжди так робила, як колись батько навчив, промо-

— Ніяка я вам не… — не встигла вставити Муся,

вила невпевнено:

як повідомив нахаба наступне: що «з метою розваги

— Актриса? А… Ну, так… Нібито…

високих гостей пароплаву — чисто конфіденційно! —

— Ну і я — актор! — зрадів нахаба, витираючи го-

найняті вони сюди, аби утворювати невимушену ат-

лову рушником.

мосферу, танці та ігрища заводити, спонукати до гри

І закривлявся огидно, переходячи на театральний

в карти, до замовлення напоїв у шинквасі та збадьо-

басок:

рювати пристрасті».

— Колись у Маріїнському представляв! Бувало, як

І додав:

вийду на сцену…

— Воно ж, поважне панство, у своїх «лямурах-ту-

І заволав гидотно, ніби розспівування робив пе-

журах» та справах державних і купецьких геть закосте-

ред роялем:

ніло. Треба їхні почуття збуджувати, до пристрастей

— О! О-о-о! Мі! Мі-і-і-і…

спонукати! Мусимо їх, мов суп учорашній, розмішува-

Сказати до слова, Муся театру не любила.

ти, щоб уся морква з буряком на поверхню полізла!

Усі п’єси, що на сценах йшли, перечитала, а от як

Про моркву з буряком Муся мало що второпала,

люди перед людьми кривляються — терпіти не могла.

але зрозуміла, що втрапила в халепу, яка їй зовсім ні

Тому скривилася, немов почула скрегіт монети по

до чого.

склу — від цього звуку у неї завжди печінки перевер-

Насупилась:

талися. А той, помітивши таку зневагу, заволав ще

— Так ми що — тут разом мусимо жити? В одній ка-

огидніше:

юті? Та де таке видане? Я негайно ж піду до капітана і…

— А ось ще: «Бить іль не бить»?! Ви як гадаєте, до ре-

— …і нас обох на берег відішлють! — сказав він.

чі? Або: «Молілась лі ти на ночь, Дездемона?»… — і до-

— Це чому ж?

50

51

— Яка нетямуща напарниця мені дісталася! — обу-

І влігся на своє канапе з мерзенним співом:

рився. — А умови контракту? А харч як відпрацьо-

— Смє-є-єйся, паяц, над разбітой любов’ю-ю-ю-ю!!!

вувати?

Чмихнула Муся, речі чисті з валізи дістала (так, щоб

Хоч була Муся панночкою, що шануватися мусила б,

його нескромне око не побачило ані краєчка білиз-

але не втрималась — свиснула:

ни) — і прожогом кинулася до вбиральні.

— Оце так…

Дідько з ним, подумала, аби лише плисти!

Той побачив, що напарниця заспокоїлась, і каже:

* * *

— Ну, якщо вам на берег треба — можете йти до

капітана.

Повітове містечко Глобине, де мешкала сестра пана

— Не треба! — скрикнула Муся і безпомічно роз-

генерала Параскева Іванівна, власниця парового

дивилася довкола: ліжко ж тут одне.

млина з крупорушкою, розташоване на притоці Псла —

— Не хвилюйтеся, — зрозумів він. — Я на тім ка-

Сухому Омельничку, річечці не знаменитій, проте ти-

напе вмощуся. На вас посягати не збираюся. Ви ме-

хій і мальовничій.

ні не до смаку. Ну як — згода?

За переписом від 1910 року в Глобиному нараху-

— Згода, — шморгнула носиком Муся.

вали близько п’яти тисяч мешканців. Точніше, п’ять

— От і добре, — зрадів акторчук. — Попереджаю

тисяч двадцять вісім, двадцять душ з яких прожива-

одразу: хроплю, димлю, зловживаю!

ли в маєтку пані Гурчик-Магденко.

І демонстративно дістав звідкись баклажку, від-

Пані генеральська сестра і удова поміщика Маг-

крутив срібну голівку — ковток зробив.

денка була жінкою доброю і довірливою, а до того ж

Муся лише зітхнула тяжко.

перейняла від свого чоловіка неабиякий патріотизм

Блузку і зачіску поправила, валізу відкрила — тре-

щодо рідних місць і нізащо не піддавалася на умов-

ба ж до вбиральні сходити, пил з себе дорожній зми-

ляння брата продати помешкання і перебратися до

ти, переодягтися.

сирої «північної столиці».

Акторчук допоміг розкидане докупи зібрати, обере-

До того ж як чиста і добра душа приймала «на до-

мок з книжками на стіл поставив, глянув презирливо: вічне утримання» чи не всіх, хто називався прізвищем

— Любовні романчики почитуєте?

Апостол. Себто іменем того славного гетьмана, який

Тут уже Муся не витримала, руки його погані з кни-

заснував біля старого Ромодановського шляху маєт-

жок скинула:

ність і саме село Глобине «на купленому ґрунті».

— Це кримінальні історії доктора Шерла! Не ваш

Отже, на подвір’ї Параскеви Іванівни проживало лю-

клопіт!