Читаем i c66bbbbf7dda0d4b полностью

Якби пан генерал озирнувся, побачив би, що до

на ходу розмахував щойно придбаним квитком у ва-

останнього вагону на ходу вскочив невідомий чо-

гон номер 9.

лов’яга.

32

33

Той самий, що їхав на закорках генеральського

Витягнувши збільшувальне скельце і підсвічуючи

фаетону…

собі кишеньковим ліхтариком, ретельно вивчив пля-

ми на підвіконні, потім, опустившись на підлогу, ви-

нюхав кожен слід і там. Роздивився, помацав і про-

Травень, 1911 рік, Київ

стукав стіни, принюхався до повітря.

…Близько десятої години вечора з дверей майстерні, Зітхнув.

що належала секції КТПп, себто Київське товариство

Помітив у кутку старе крісло. Підштовхнув до ньо-

повітряного плавання, була обережно підчеплена ніг-

го високий ящик.

тем і знята сургучева печатка поліцейського відділку.

Сів у крісло, зручно вмостившись між високими,

Висока постать у чорному габардиновому макінто-

протертими до сивини шкіряними бильцями, відки-

ші, в касторовому капелюсі фасону «Пушкін» темно-сі-

нувся назад, простягнув кінцівки на ящик, глибше на-

рого кольору вільно і без наявних перешкод увійшла

сунув на чоло касторовий капелюх. І, здається, задрі-

до майстерні і тихо причинила за собою двері.

мав, увіткнувши ніс у комір макінтоша.

Два-три кроки уперед — і під ногами заскреготіло

Хвилин за п’ять зі стану глибокої медитації його ви-

розбите скло, уламки кераміки та інший мотлох, яким

вів легкий поворот дверної ручки. Чоловік розплю-

була всіяна підлога розгромленої майстерні.

щив одне око, але не поворухнувся. Темрява робила

Чоловік зморщився, немов від зубного болю, і пі-

його непомітним.

шов обережніше, широкими кроками ступаючи по за-

Двері нечутно прочинилися.

пиленому промені місячного світла.

У них увійшов хтось із ядучим шлейфом запахів Сін-

Дістав із правої кишені невеличку баклажку, скру-

ного ринку.

тив їй срібне горлечко, зробив ковток. Але не про-

Ця друга тінь була менша і спритніша за іншу. Пер-

ковтнув, а здійснив кілька характерних рухів щока-

ші ж кроки по битому склу змусили її нашорошитися.

ми, прополіскуючи хворий зуб.

Тінь вхопила перше, що трапилося під руку — а був

Зупинився над дивом уцілілим горщиком з декора-

це самовар, що лежав у безладі на підлозі, як і бага-

тивною пальмою, постояв у глибокій і сумній заду-

то інших речей, — і нумо драла!

мі — і з невимовним жалем виплюнув цілющу рідину

І дала би драла, якби її, цю надто ароматизовану

прямо в горщик.

пахощами міського базару тінь, не зупинив спокій-

— Пияк — знахідка для шпигунів… — пробурмо-

ний голос, що несподівано пролунав з темного кутка: тів він.

— Поцупив — поділись з ближнім!

І почав крок за кроком вивчати приміщення і той

Тінь завмерла як стояла — спиною до нічного

безлад, що панував у ньому.

голосу.

Здіймаючи пил, повисував ящики столу, пошурхо-

З її рук із неймовірним дзвоном випав самовар.

тів у них паперами.

Перечекавши кілька секунд, тінь повернулася фаса-

34

дом до витоку страшного голосу і напружено вдивля-

лася в куток.

Там чиркнув і загорівся сірник, шкваркнула папіро-

ска, освітлюючи ніс і верхню губу нічного незнайомця.

Мисливець за самоваром напружено думав, чи

варто втекти, адже з таким же успіхом, як сірник, міг

клацнути і курок револьвера.

Вирішив: не варто.

Далі той, хто сидів у кутку, зняв свої довгі ноги з ящи-

ка і з гуркотом посунув його до нещасного злодюжки.

— Сідай, поговоримо.

Той покірно присів на самий краєчок, вивернувши

ноги в обрізаних чоботах носаками до дверей — аби

в разі чого таки чкурнути.

Завів печальну собачу пісню, дотримуючись двох нот:

— Я, дядечку, тільки пошакалити зайшо-о-ов — свя-

тий істиний хрест! — і осенив себе широким щедрим

жестом. — Щоб мене роздуло через чотири коромис-

ла! Щоб мені геєна вогняна язик вузлом зав’язала!

Відпустіте-е-е, дядечко-о-о-о! Богом клянуся!

Страшний чоловік випустив йому в обличчя довгу

цівку диму, котрий з переляку так і скрутився бубли-

ком біля його носа.

— Пошакалити — це святе, — зауважив з розу-

мінням. — А от хто тут похазяйнував до тебе, можеш

сказати?

Злодюжка якусь хвилю сидів із роззявленим ротом,

вдивляючись у темряву і спалахи вогню від папіроски.

Потім цей рот поволі витягнувся в довгу улесливу

посмішку.

Навіть картуза стягнув з копни немитої шевелюри:

— Олексій Богданович?! Пан Крапка?! Отець наш

небесний! Простіть Христа-ради: не признав одразу.

36

37

Ми ж вас знаєте як шануємо — один ви у нас і лиши-

Надія є, подумав самоварник і улесливо підхопив-

лися справедливий! Як ви Митьку-лома від суду не-

ся з незручного ящика:

праведного відмазали! Та ми за вас… Та я… Я…

— Щоб мене геєна вогняна…То відпускаєте, тату?

— Що ти? — кинув з презирством. — Ти гопота

Страшний чоловік кивнув на пощерблений са-

дрібна. Спец по самоварах. Ти мені ось що скажи: хто

мовар:

майстерню бомбив?

— І це забери!

— Падлянки не зроблю — скажу як є: зуб даю —

Злодюжка, підхопивши свою здобич, прожогом ки-

не знаю! Але якщо накажете — пущу свист, дізнаю-

нувся у двері.

ся. Вам самолічно доповім. Це мені за честь!

Тільки шлейф ринкового аромату гойднувся на сві-

— Свисту не треба, а от якщо дізнаєшся, хто звідси

жому весняному протязі.

креслення міг поцупити, — отримаєш срібний карбо-

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии