Читаем i c66bbbbf7dda0d4b полностью

— Аристарху! Закладай фаетон — панночка після

ючи склянку біля його тремтячого підборіддя.

сніданку від’їжджає!

Матвій Іванович слухняно ковтнув останню кра-

— Вас, Матвію Івановичу, на місці злочину чека-

плю, втупився очима в доньку.

ють, — наважився нагадати Іполит.

— Речі зібрала? — тяжко зітхнув. — Прийшла бі-

— Знаю. Дорогою заїдемо, — сердито буркнув той

да — відчиняй ворота…

і був оглушений вигуком «Ура!», котрий цілком по-ар-

Залізний сірник погас.

мійському дзвінко видала Муся, заплескавши при

Муся, усе ще тримаючи склянку біля обличчя гене-

цьому в долоні.

рала, кинула погляд на Іполита, що стояв, витягнув-

І вискочила з кабінету — переодягатися. Тільки за-

шись, мов чапля.

раз згадала, що стоїть перед Іполитом Вікентійови-

— А від чого він помер? — запитала.

чем в самому пеньюарі.

Іполит набрав поважного вигляду, вклонився ге-

Гурчик знову тяжко зітхнув, киваючи услід:

неральській дочці:

— Вимучила мене… Слідчим хоче бути…

— Ми так собі гадаємо, Мар’є Матвєвно, що суб’єкт

— Але ж, шановний Матвію Івановичу, Мар’я Ма-

отруєний безпосередньо через вживання алкоголь-

твєвна дійсно допомогла нам Петьку Шнура впійма-

ного напою, а саме шампанського вина «Blanc de

ти. Якби не її досліди з відбитками ступні в багнюці —

blancs», що означає «біле з білих» і виробляється з ви-

ми б інших доказів і не мали…

нограду сорту «шардоне».

— Авжеж, — не без гордощів відповів генерал Гур-

Іполит Вікентійович у присутності Мусі полюбляв

чик, — розуму в неї палата. Сам дивуюсь. Їй би хлоп-

виглядати освіченим.

цем народитися…

— Та кому ж це ви, шановний пане, доповідь роби-

І, згадавши недавню розмову, насупив брови:

те?! — підстрибнув врятований від серцевого напа-

— Але якщо ти дівицею на світ прийшла — будь ла-

ду генерал Гурчик.

ска, йди заміж. І — ніяких фанаберій!

22

23

Іполит почервонів, клацнув затісними штиблетами

А були зовсім інші речі.

і поспішив відкланятись: мусив чекати внизу, доки ге-

Скажімо, скляна колбочка з графітом, власноруч

нерал з донькою зберуться в дорогу.

наструганим з олівців, віхтик з дрібним піском, пен-

злики різного калібру, пляшечка з сірчаною кисло-

* * *

тою і ще купа пробірок і реторточок, наповнених не-

Зібралися десь по десятій.

відомою рідиною різного кольору, медичні щипці,

Могло бути й раніше, якби Матвій Іванович не

скальпель, обценьки.

вдався до ретельної перевірки Мусиного багажу: до

Окремо варто було б розповісти про набір збіль-

тітки треба їхати «в людському» вигляді.

шувальних скелець, пінцетів і ланцетів, охайно нарі-

Тому її пошита Лизаветою за останнім словом па-

заний стосиками м’який папір, що ним промокають

ризького кутюр’є Поля Пуаре спідниця-брюки негай-

чорнила, і насамкінець — коробка театрального

но була замінена на довгу чорну «дзиґу» і сувору білу

гриму (таємно придбана у клоуна за два рублі асиг-

блузу з високим коміром. Вміст усієї валізи генерал

націями в пересувному цирку-шапіто), який конче

перевірив під гнівне сопіння Мусі, яка не зронила ані

необхідний кожному порядному шпигуну для зміни

слова. Навіть коли, червоніючи і пирхаючи, генерал

зовнішності!

жмутком вкинув туди кілька ненависних корсажів

Промахнувся Матвій Іванович і з супроводом: взя-

і купу іншого непотребу, що повинні носити панянки

ти з собою Лізу Марія Матвіївна навідріз відмови-

вісімнадцяти років. Проте викинув помаду і пудру «По-

лась, мовляв, вона тут татусеві згодиться. А наймати

мпадур».

компаньйонку не було часу, адже генерал квапився

А от «ручну поклажу» перевірити не вдалося —

на місце злочину.

спішив.

Муся побожилася, що сидітиме у вагоні тихо і мирно

А дарма!

до самого Глобино і ніяка наглядачка їй не потрібна.

Адже, крім великої валізи, Марія Матвіївна Гурчик

Вийшли до фаетону, кожен у своїх думках.

мала й те, що погодилася б віддати хіба що ціною

Повантажились.

власного життя.

Іполит подав Мусі руку — довелося спертися, хоча

По-перше, зв’язала охайною купкою з десяток кни-

Муся не любила таких м’яких вологих рук, підштовх-

жок свого улюбленого доктора Шерла, ретельно за-

нув під ліктик генерала.

маскувавши зверху і знизу романами Жорж Санд

З метою безпеки панночки підняв верх, сів поруч.

і мадам Убліє.

Фаетон гойднувся, мов човен.

По-друге, зібрала «лікарський саквояж», де, за її

— Рушай! — наказав генерал. — Спочатку на на-

«чесним словом», мали бути ліки й інші медично не-

бережну. Там зачекаєш — і потім на вокзал!

обхідні для дівчини речі.

Іполит назвав адресу.

Ніяких ліків там, звісно, не було.

Фаетон рушив…

24

25

У ту ж мить з темної арки, що трималася на плечах

Гнівно зиркнувши на доньку, генерал почав підій-

групи оголених каріатид і атлантів, вистрибнула чор-

матися на третій поверх апартаментів.

на тінь і, ставши на закорки екіпажу, приєдналася до

На сходах так само товклися цікаві — покоївки, ла-

від’їжджаючих…

кеї, кухарки.

Схлипували, накладали на себе хресні знамення

* * *

і коливалися, мов водорості, шанобливо пропускаю-

Біля під’їзду на набережній уже крутився цікавий люд.

чи генерала до високих прочинених дверей, звідки

Довелося кучеру трохи попрацювати пужалном,

долинали тихі голоси поліцейських.

щоб розігнати загату роззяв.

Генералу стало не до Мусі.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии