Читаем i c66bbbbf7dda0d4b полностью

го б і досі шукав…

— Ну? — зморщився Гурчик, прикриваючи доньку

— О господи, можливо, й так, але хіба це жіночі

ковдрою.

справи? — тяжко зітхнув Матвій Іванович. — Заміж

Пожувавши повітря і втупившись очима в пер-

тобі треба. Негайно. Може, дурниці з голови виві-

ський килим, Аристарх видихнув:

тряться. Була б жива Поліночка…

— Там… Іполит Вікентійович прийшли. Кажуть, не-

Унизу, у прочинених дверях, почувся рух — дзеньк-

відкладна справа. Я їх до кабінету завів.

нув дзвоник, дмухнув вітерець, заворкотів бас швей-

— Що там іще? — пробурмотів Гурчик, підводячись

цара.

і киваючи Мусі — мовляв, збирайся негайно: рішен-

Генерал кивнув Аристарху — піди поглянь, що там

ня прийнято і оскарженню не підлягає.

іще — і знову повернувся до принишклої доньки.

Уже з порогу вона почула тихий шепіт Аристарха:

— Була б жива мати, — продовжував він, — дала б

— Смертовбивство…

тобі належне виховання. А так — бідна моя голова! —

Генерал Гурчик швидко посунув до кабінету.

на повідку в тебе йшов: хочеш книжки — ось тобі

Муся схопила пеньюар і, на ходу застібаючи ґудзи-

книжки, коней хочеш — на тобі коней, фехтування —

ки, вискочила слідом за батьком.

ось тобі вчитель. Медичні курси при університеті —

Ну дійсно: справжня нишпорка!

будь ласка! Бонну одну за другою звільняв за першим

* * *

твоїм проханням! Та нудна.. та дурна… та вишивати

навчає… А що вийшло?!

Двері кабінету, на щастя, залишились прочиненими.

— Що вийшло? — підхопилася Муся, обняла Гур-

Але перед ними, витягнувши шию і вдаючи з себе

чика за шию, обеззброїла переможно — зливою

мармурову статую, стояв Аристарх. Помітивши пан-

поцілунків.

ночку, зашарівся, але пост не покинув.

18

19

Муся показала йому ручкою: мовляв, ад’йо — на

— А креслення? — скинув погляд на підлеглого

кухню! На що вірний лакей, провагавшись зо хвилину, Гурчик. — Креслення в сейфі є?

вирішив зреагувати адекватно, а кажучи простіше —

— Креслення? — розгублено повторив Іполит, ро-

ретирувався вбік місця призначення. Сперечатися

зуміючи, що питання поставлене не просто так, клац-

в цьому домі з панночкою — собі дорожче. Тим паче

нув підборами нових (чорт би їх забрав!) штиблет: —

що хвилин за десять почнеться сніданок і варто було б

Ніякого креслення не знайдено!

поглянути, чи задіювати в цьому процесі молодшого

Генерал Гурчик, який після вранішньої розмови

лакея Феофіла, а чи обійтися малою (власною) кров’ю.

з донькою ледве набув свого звичайного кольору

Змінивши на посту Аристарха, задоволена Муся

обличчя, знову покрився червоними плямами.

припала оком до шпарини.

Ех, татусь швидкий на полум’я, мов сірник, подума-

І ось що побачила.

ла Муся.

Матвій Іванович стояв біля свого столу, вкритого зе-

Той вічний залізний сірник, який вона бачила на

леним сукном, читав якусь депешу. Перед ним пересту-

балу в якогось японського посла: чиркнув-клацнув —

пав з ноги на ногу (через замалий розмір нових модних

і горить вічним вогнем.

штиблет) його перший помічник Іполит Вікентійович

— «Нічого не взято»? — ядуче перепитав він під-

Калєтніков, а по-Мусьчиному — «прилип-прилипайло».

леглого. — Та у цих кресленнях уся наша стратегія!

Стежачи очима за начальником, Іполит намагався

Сам адмірал військового флоту доручив нам взяти

доповнити читання своїми коментарями і нервово по-

цього… цього Віктора Передері під посилену охоро-

глядав на годинник, що цокав на протилежній стіні.

ну. Охорона була?

— Мертвий. Уранці покоївка знайшла… Лежав об-

— Відпустив він її увечері… — розгублено сказав

личчям на клавішах…

Іполит.

— Що? — відірвав погляд від аркушу генерал.

— Профукали секрет державного значення! «Нічо-

— Так. На клавішах рояля. Обличчям. Кульових або

го не взято»!!! — знову зарепетував генерал.

ножових поранень немає. Слідів удару тупими пред-

Він зробив пару гарячкових кіл кабінетом так само, метами — також.

як кілька хвилин тому здійснював подібний марш-ки-

— А чого ви вирішили, що його вбито?

док Мусиною спочивальнею.

— Ну… Він здоровий був. Шампанське пив. Шоко-

Іполит стежив за ним самими зіницями, боячись

лад на столі… Чого б йому помирати? На шиї, за свід-

поворухнутися.

ченням медика, дивний отвір синюшного кольору.

Однак вставив слово:

Розтин покаже, чи немає в крові хімічних речовин…

— Так, ваше світлосте, ніхто ж не знав, що він ті

— Пограбували?

креслення вдома тримає.

— Сейф відчинений. Але гроші на місці. Начебто ні-

— «Ніхто не знав»! «Ніхто не знав»! Я знав! Тому

чого не забрали…

і охорону велів поставити…

20

21

Матвій Іванович, випускаючи пару навіть із вух, по-

Дійсно, подумав Іполит Вікентійович, і чому ця ді-

валився у своє високе крісло.

вчина такий вплив на всіх має…

Муся не витримала.

— Так Мар’я ж Матвєвна запитали, — ніяковіючи,

Розчахнула двері, швиденько налила в склянку во-

пояснив він.

ди з карафи, підсунула татусеві анісові краплі.

— От через таких добродіїв, як ви, вона зараз

— Випийте, таточку!

у небезпеці! Забагато їй байок розповідаєте. А вона

Генерал поглянув на неї крізь примружене око,

і рада!

скривився.

І до Мусі:

— А ти тут чому? — промовив слабким голосом. —

— Зібралась? Їдьмо на вокзал!

Підслуховувала?

І у двері, де вже маячив вірний лакей:

— Пийте, пийте. До дна! — наказала Муся, трима-

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии