i c66bbbbf7dda0d4b

Уночі невідомі розгромили майстерню авіаторів, Майже так само, як колись вона ще гімназисткою

що розташовувалася в самому центрі міста — на ро­

перед судом стояла і свідчення свої щодо вбивці Пе-

зі Хрещатика та Прорізної… У майстерні розтрощені

тра Шнура давала. Якби не її спостереження (вона

меблі і моделі аеропланів, розбитий посуд та інше

тоді його сліди з підошов зі слідами в хаті вбитої ро-

майно. Оскільки погром було вчинено вночі, жертв

дини колезького асесора порівняла), вийшов би він

і постраждалих немає. Поліція веде розслідування…»

сухим з тієї каламутної води.

Так-так, думає Муся, певно, якимось чином дві ці

Ну і цей не вийде, думає Муся.

замітки пов’язані між собою, якщо він їх разом склав.

І з завмиранням серця чує, як загрюкали двері об

Але — хто ж він сам? Акторисько чи…

тумбочку.

Чи — вбивця, аж здригнулася Муся.

Голос почувся:

І ще один картонний аркушик намацала, витягну-

— Що за ч-ч-чортівня?!

ла і заклякла, роздивляючись.

— Ви будете сидіти тут доти, доки не скажете, хто

Це — фотокартка, або, як ще кажуть — дагеротип.

ви такий! І навіщо ви пливете на цьому пароплаві, —

А на ньому…

спокійно каже Муся.

Холодна посмішка, холодні очі, світлий чуб, вуста

У ванній запала тиша.

правильної форми, немов намальовані, прямий ніс,

Ага, зловтішно зраділа Муся, нарешті у жартівни-

зворушлива ямка на підборідді, широкі плечі, тонка

ка жарти скінчилися!

талія. Усе те, що нині десь у підвальному приміщенні

обкладене брилами льоду лежить. Тіло. Мусю ледве

* * *

не знудило.

Так ось воно що! Аж пошкодувала, що так швидко

Поки Муся на тумбочці злодія стереже, а мадам Шток

на слід вийшла! Ось хто на пана посла полював!

чоловіка-зрадника шукає, життя на «Цариці Дніпра»

Що тепер робити?

не припиняється ані на мить!

Підсунула до дверей вбиральні тумбочку, всілася

Звісно, окрім того, про що шановна публіка не здо-

на неї зверху, щоби надійніше було.

гадується. Тому і веселиться на всю котушку.

100

101

Сонце на палубі гріє, чайки літають, хвилі погойду-

І обидва рішуче посунули до шезлонгу, в якому пре-

ють пароплав і несуть його пасажирів в солодке не-

красна княжна спала і за яким її служниця нудьгува-

робство, котре щасливцям на ці дні випало.

ла, за розвагами панів спостерігаючи.

Пані і панове бавляться наче діти.

Уклонився капітан низько, покашляв, аби княжну

Панянки черевички поскидали, стали колом і одна

розбудити.

одній згорнуту м’ячиком серветку кидають: кому во-

— Пані Вілінська, — каже з шанобливим остра-

на до рук потрапляє, той назву квітки каже, хто не

хом, — ось цей пан… Він… слідчий з розшукового від-

скаже — той програв!

ділу. З Петербургу…

— Неймовірне видовище, — шепоче князь до куп-

— І що? — з-під мереживної парасолі, що служни-

ця. — Парадиз!

ця тримає, питає княжна.

Потоваришували вони тут не на жарт, разом до ма-

Зачувши голос хазяйки, собачка з її колін скочила

дери прикладаються, разом за карти сідають, разом

і довкола Іполитових ніг застрибала.

від дружин ховаються. А дружинам і не до них!

Іполиту Вікентійовичу з собачками знатися не мож-

Пані то за шансоньє табуном ходять, то мліють від

на через алергію, котра до нестримного чихання при-

літературного читання письменника-інкогніто, то об-

зводить!

ступають дивовижну Ванду — дивляться, як вона ки-

Ногою її відштовхнув і каже максимально суворо:

тайські пейзажі з Дніпрових круч виробляє.

— Я б не хотів тут розмову вести. Справа важлива.

Усім весело.

Будьте ласкаві…

Крім княжни Анастасії. А, можливо, їй теж не сум-

І наполегливо руку їй подає.

но, просто сидить у шезлонзі, дрімає і теж життям на-

— Нічого не розумію, — холодно каже княжна. —

солоджується.

Про що йдеться?

Лише режисер з оператором тут працюють: ручку

Іполит мужньо витримав її погляд, хоч і спокусли-

накручують, цікаві сюжети виловлюють.

вим він був у своїй крижаній холодності — майже та-

— А ну вийдіть з кадру! — сердиться режисер, по-

кий, як у Мар’ї Матвіївни, — і вирішив на емоції не

мітивши, як хтось спиною прямо перед вічком став.

піддаватися.

Усю красу кадру зіпсував!

Звернувся до служниці:

А це — Іполит Вікентійович власною персоною.

— Вас я також попрошу пройти з нами!

Та ще й у супроводі капітана. Про щось перешіптують-

Та за серце схопилася. Ось воно, зрадів Іполит,

ся, дивлячись на пасажирів.

перша вірна реакція.

Капітан спочатку головою заперечливо похитав,

Треба продовжувати в тому ж напрямку, дякую-

а потім кивнув нарешті.

чи Мусі.

Оператору теж кивнув, мовляв, нас зараз не зні-

— Не будемо зчиняти галасу, панове, — благає ка-

майте!

пітан, посміхаючись публіці на всі боки фальшивою

102

103

посмішкою. — Благаю, ваше світлосте, послухатись.

Собачка княжни гавкає, за ноги її чіпає, в подолі

Це швидко, ненадовго…

сукні плутається.

Зневажливо княжна плечиками пересмикнула,

Княжна тонкими перстами за скроні взялася — мі-

підвелася.

грень.

Але руку слідчому з Петербургу подати не схотіла.