Читаем i c66bbbbf7dda0d4b полностью

За дверима теж хтось стукати почав. Певно, чер-

Пішла.

ниці з приживалками свою пані виручати взялися.

Служниця за нею.

Аж раптом відчинилися двері.

— Пане капітане, проведіть, будь ласка, шановних

Входить у них Іполит Вікентійович, чемно кланя-

пані до кают-кампанії, — каже Іполит. — А я ще піду

ється:

третю пошукаю…

— Шановні пані…

Лизавета Павлівна не розгубилася, наступає на

* * *

нього з кулаками:

— Ти що-небудь розумієш? — приговорювала, нер-

— Я тобі покажу! Песиголовець! Супостат! Гаспид!

вово курсуючи з кутка в куток, княжна Анастасія.

Почекай, я тобі сала за комір заллю!

Хоча на відповідь не чекала.

Задкує від неї Іполит Вікентійович, втрачає присут-

Ольга сиділа за столом, голову схиливши, пальця-

ність бойового духу, надто велика ця пані — і вшир, ми перебираючи китиці скатертини. Зіщулилась уся, і в вишину, мов каріатида.

мов їжак перед хортом.

Але опанував себе, набрав поважного вигляду, по-

Княжна двері посмикала, обурилася:

серед кімнати став і у своїй звичній манері, за яку над

— Та вони ж нас зачинили!

ним генеральська донька насміхалася, промовляє:

Віяло дістала, обмахуватися почала.

— Шановні пані! Прошу дуже заспокоїтись! Маю

Аж тут двері відчинилися і в них влетіла купчиха

до вас важливе повідомлення. Отже… Прошу вас

Лизавета Павлівна, ніби її хтось ззаду штовхнув, —

усіх залишатися тут до з’ясування факту звинува-

і знову двері зачинилися.

чення у… У підозрі на… На замах, точніше ска зати —

За ними лише виття черниць та приживалок чутно.

на скоєний замах, що мав тяжкий наслідок щодо

А Лизавета Павлівна в зчинені двері продовжує

життя пана німецького посла гера Вільгельма фон

криком кричати:

Айзена!

— Я вам покажу, бузувіри! Безбожники! Антихри-

Запала глибока тиша.

сти! Що вам від мене треба?

Навіть собачка не гавкнула.

Почала в двері ногою гатити:

— А що з ним? — скрикнула княжна Анастасія.

— Я удова купця третьої гільдії Савелія Копито!

Задоволений тишею і увагою, Іполит ще більшою

Я вам так цього не подарую! Посеред білого дня! Як

пихою налився.

смієте?!

— Минулої ночі його вбито.

104

105

* * *

Сказав коротко, без зайвих слів. І на реакцію па-

ні дивиться.

А в «акторській каюті» своя драма розгортається!

Зойкнула Ольга, осяяла себе хресним знаменням,

— Ну, і довго ви збираєтесь так сидіти? — крізь

взялася долонями за щоки, на княжну з острахом по-

двері питає Мусю ув’язнений.

глянула.

— До першого причалу! Потім поліцію викличу!

А та головою хитає, рукою замахала, мовляв, ні, ні,

— Це ж навіщо?

не може такого бути.

— Щоби вас заарештувати!

Лизавета губи підібгала, насупилась, але мовчить —

— На яких таких підставах?

і на тому спасибі.

— А чому у вас у валізі фотокартка вбитого лежить?

— Але… — першою прийшла до тями княжна. — Але

Взагалі, хто ви такий? Ось це з’ясуємо в дільниці!

я не розумію ваших дій, пане слідчий! До чого тут ми?

— Та не можна мені в дільницю, — каже Олексій.

— Я ж сказав, ваше світлосте, вас затримано з ме-

— Звісно! — відказує Муся.

тою встановлення обставин! — сміливо каже слідчий

— Ну, добре. Я вам скажу… — смиренно промов-

розшукового відділу. — Проведемо допит. Складемо

ляє напарник. — Тільки відчиніть!

протокол…

— Я вас і так добре чую, — каже Муся.

— На підставі чого, дозвольте вас запитати, вель-

— О господи, — зітхає той. — І звідки ви на мою го-

мишановний? — скинула брови прекрасна княж-

лову звалились? Пообіцяйте, що нікому ані слова…

на. — Попрошу вас пояснити!

— Ще чого!

— Усі пояснення будемо робити, так би мовити,

— Добре, — змирився ув’язнений і в шпарку ше-

конфіденційно, — не здається Іполит Вікентійович. —

поче: — Познайомимось заново. Олексій Крапка.

Як кажуть, у приватному порядку. Тобто — тет-а-тет…

Околоточний наглядач…

— Що?! — знову пішла в наступ Лизавета Павлів-

Муся аж за боки вхопилася від сміху, а Олексій

на. — Ах ти, сатрап! Шельма поліцейська! Будяк за-

обра жено каже крізь двері:

сохлий!

— Розумію вашу іронію. Але до того я сім років був

Наступає рішуче, а за нею і княжна з Ольгою під-

першим помічником обер-поліцмейстера розшуково-

бираються, аби вискочити з мишоловки.

го департаменту.

Швиденько крутнувся Іполит Вікентійович на під-

І додає:

борах, щодуху до дверей і — за двері.

— Пошукайте у верхній кишені плаща — там по-

Пані всі разом в них кулачками замолотили.

свідчення…

Дарма.

Муся з тумбочки злізти боїться, щоби негідник

Двері для «Цариці Дніпра» дубові замовляли на лі-

не вискочив. Ледве дотяглася до вішалки, де його

сопильні під Яготином — такі й сокира не з першого

плащ висів.

разу візьме!

Висмикнула його з гачка, в кишені порилася.

106

107

Дійсно, лежить там папірець.

Але Олексій не вгаває, регоче все дужче, аж сльо-

Розгорнула, прочитала уважно, печатку на світлі

зи на очах виступили:

роздивилася.

— Приватний детектив? Бувають же такі оказії!

— Дійсно… — каже розгублено. — А навіщо ви тут?

Ляльками давно припинили гратися? Яка від вас мо-

— Випустите — скажу.

же бути допомога?! Один лише біль зубний.

Муся з острахом тумбочку відсунула.

Як загадав про свій зуб, так одразу ж і скривився.

А той вийшов з переможним виглядом та ще й з її

Сміятися припинив.

саквояжем у руці.

Не знав, що зачепив Мусю за живе.

Муся на нього так і кинулася, але він високий, ру-

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии